В Україні не приділяється достатньої уваги вивченню історії свого народу в період Другої світової війни.

Зміниться все – президенти, парламентарі, сотні міністрів проходитимуть перед твоїми очима і без кінця обіцятимуть та брехатимуть так красиво, що аж заслухаєшся. Ворожі танки, гради і всяка інша погань не вічна. Все минеться. Ти вистоїш. Ти сильна. Ти витримаєш.
Ми допоможемо.

Іловайськ став одним з феноменів психології модерної України. Я - не виняток. Поки ми не розібрались з цим нашим Берестечком - я боюсь парадів.

Цього гарного теплого літа трапилася мені чудова подорож по чарівних куточках нашої Батьківщини: Чигирин, Суботів, Холодний Яр, Іллінський храм, до могили Хмельницького.

Тож хай і українські знакомиті дати будуть декларацією величі й свободи нашого національного Духу. Еманацією всього того Великого й Прекрасного, що вдалось почути з музики сфер українським обранцям Музи й вилити в звуки Української Музики.

19 серпня 1991 року ми поверталися поїздом із Запоріжжя з фестивалю «Червона рута». Вранці у вагонах почули голос диктора московського радіо, що в країні оголошено надзвичайний стан і громадяни мають зберігати спокій.

Я не знала, що через 25 років я побачу танки на вулицях своєї столиці. .Я не знала, що цього разу все повториться, як в страшному сні, і з нашого параду танки теж підуть на війну. І що цю війну, як і ту, також вважатимуть за краще не називати війною ...

Не треба нас витягувати за будь-яку ціну – перемога від цього не наблизиться. Використовувати нас як зброю проти ворога – так. Знайте, що ми не слабке ваше місце. Якщо нам судилося стати цвяхами у віко труни тирана, то я хотів би бути таким цвяхом.
Просто знайте, що цей цвях не зігнеться.

Натовпом прокотилася інфа, що це була, виявляється, репетиція параду. Репетиція, Карл! У країні, де гадають не «ЧИ почнеться повномасштабний наступ», а «КОЛИ почнеться повномасштабний наступ»! Репетиція у суспільстві, де заборонені петарди і салюти!