Від Чигирина до Чернівців

Цього гарного теплого літа трапилася мені чудова подорож по чарівних куточках нашої Батьківщини: Чигирин, Суботів, Холодний Яр, Іллінський храм, до могили Хмельницького. Автобус їхав по Київщині, Черкащині, навколо все буяло, квітнули поля соняшнику, наливалося колосся пшениці, ячменю, жита. Оскільки від’їжджали вранці, то чути було багатоголосся різноманітного птаства. Відвідали Чигирин із музейним комплексом, зведеним істинним Президентом України Віктором Ющенком. У групі, зокрема, школярі молодших класів. Думаю, вони вже не будуть населенням, а народом, громадянами цієї землі, пишатимуться героями своєї Батьківщини.

Наступна подорож — Житомирщина, Хмельниччина. Древній прекрасний Кам’янець-Подільський. Тішило око й душу, з якою любов’ю там усе прибрано: і озеро Лебедів, і каскад фонтанів, і різноманітні дитячі майданчики. Відреставровано діючі костели, церкви, а древня фортеця у вечірньому освітленні! Таке відчуття, ніби потрапила в казку. Скельний монастир, Китай-город, де, за повір’ям, народилася мати царя Івана ІV (Грозного) — і у Москві було споруджено схожий Китай-город.

Далі — Тернопільщина, Буковина, древній Хотин із величною фортецею, яку омиває сивий Дністер. Довкола — села з пишними садочками, квітниками, виноградниками. Наступна зупинка — Чернівці. По дорозі траплялося чимало сіл, де проживають етнічні румуни, і ставало так прикро, коли згадувала села нашої центральної України. На Буковині скрізь ошатні, красиві будинки, один кращий за інший. Окрема розмова про столицю Буковини: витвір архітектурного мистецтва — університет (колишня резиденція буковинських єпископів), пішохідна вулиця Ольги Кобилянської з безліччю кав’ярень, красивими лавочками, де можна перепочити, на вуличних ліхтарях висять кашпо з квітами, а вже про троянди, які тисячами буяють біля театру ім. О. Кобилянської, годі й говорити! Скрізь по місту стоять пам’ятники архітектури всіх часів і періодів правління Австро-Угорщини, Румунії, Польщі, Туреччини. Тут і сьогодні в мирі і злагоді проживають представники 69 національностей і народностей.

Особливо вразили дворики біля звичайнісіньких п’ятиповерхівок: ошатні, з розкішними клумбами квітів, дитячими майданчиками і навіть маленькими басейнами для діток, тенісними столами і столиками для шахів, шашок. І ще хочеться додати: багато людей у Західній Україні є більш самостійними, вони мають приватні садиби, у яких приймають усіх туристів: і привітно зустрінуть, і поселять в гарних умовах, і смачно нагодують. Молодці!

Ця подорож ще раз стала підтвер­дженням для мене, що в нас прекрасна земля, багата історія, працьовиті люди — нам є чим пишатися.