Щоб суглоби не рипіли,

Мало хто сьогодні може похвалитися відмінним здоров'ям. Навесні, коли треба починати роботи в полі та на дачі, в багатьох дають про себе знати збої опорно-рухового апарату — то спину ломить, то шия не повертається, то болять суглоби. Фахівці радять не закривати очі на ці симптоми. Адже це — остеоартроз, захворювання, що характеризується деструктивною зміною суглобів. У Європі такий діагноз ставиться кожному десятому обстеженому. В Україні на цю недугу страждає 3 мільйони 600 тисяч чоловік, бо офіційна статистика «рахує» тільки тих, хто звернувся по допомогу до фахівців.

Маленькі заручники палички Коха

Скільки б не говорили у нашій державі про проблему туберкульозу, єдиний висновок, що напрошується з усього почутого, — паличка Коха наступає по всіх фронтах, найперше вражаючи бідних. Утім картина й не може бути кращою, якщо, скажімо, для харчування дітей-пацієнтів рівненського протитуберкульозного санаторію «Новостав» державою передбачено аж дві гривні бюджетних коштів на одну дитину.

Почім «палена» квартирка?

Почім «палена» квартирка?

Майже у кожній газеті оголошень на продаж столичного житла можна наштовхнутися на, здавалося б, ідеальну квартиру: і площею така, як потрібно, і стан — добрий, і коштує дешевше, ніж інші. Проте досвідчений брокер порекомендує вам не потикати туди й носа. «Вона — «палена», — пояснює директор брокерського агентства «Еммануїл» Віктор Відута. У Києві це вже своєрідний вид бізнесу — торгівля сумнівним житлом за «підмазаними» документами. Зв'яжися з такими продавцями, і клопоту не обберешся. Наприклад, заплатиш за квартиру гроші, а потім виявиться, що її справжні хазяї (які й не здогадувалися, що їхнє помешкання продали, поки вони виїжджали на заробітки за кордон), повертаються і викидають тебе з начебто новопридбаного житла на вулицю.

Десять днів, що сколихнули Київ

Десять днів, три десятки концертів, сотні творів, кращі колективи, солісти та концертні зали столиці — усе це XIV Музичні прем'єри сезону. Цьогорічний міжнародний фестиваль Київської організації національної спілки композиторів був насичений як ніколи. Вкотре відійшовши від формального дотримання свого часу накинутої (і по-своєму привабливої) концепції — подавати на суд слухачів тільки невиконувані твори тільки київських композиторів, — фестиваль зберіг дух свята сучасної академічної музики, розширив свою територію, сформував міцне коло учасників-однодумців і порадував справжніми творчими досягненнями. Це стало можливим, на мою думку, передусім завдяки сміливому менеджерському ходу дирекції, очолюваної композитором Ігорем Щербаковим. Та про все по порядку.

Андрій Жолдак: У Харкові я по любові

Андрій Жолдак днями скликав журналістів для того, аби через них зізнатися Харкову у своїй любові. За цим сенсаційним жестом (до недавнього часу була якраз нелюбов) впізнавалося бажання режисера-перекотиполя пустити нарешті не властиве йому коріння. Можливо, саме у цьому місті, а може, навіть у принципі. Він з легким сумом послався на вік, харківську прописку, переїзд із Києва сім'ї і навіть улюблену собачку Фані, яка саме від місцевого «кавалера» привела недавно трьох симпатичних цуценят.

Агов, Шекспіре,

Уявімо лишень. Ромео і Джульєта не померли. Натомість вони, як і годиться палким коханцям, одружилися, благополучно пережили бурхливу пристрасть, а далі... все як у тривіальному житті. І от Ромео любить тепленьку Лізу, ні, не жінку — грілочку. А Джульєта мріє провести якщо не ніч, то хоча б пару годин із підстаркуватим ченцем Лоренцо. А їхня донька Лукреція — важкий підліток — узагалі закохалася у пана Шекспіра, і він теж від неї втратив голову. І всі ці неподобства (британський геній може в домовині перевернутися) — на сцені Молодіжного театру в Чернігові в новій прем'єрі «Агов, Джульєто!», що відбулася у переддень Дня театру.

Черкащанка позаминулого столiття

Черкащанка позаминулого столiття

Правду кажуть: жінці стільки років — на скільки вона виглядає. Отож баба Дуня Вишимірська з Кам'янки Черкаської області виглядає досить-таки молодо, років так на... 90. І я їй ніколи не дала б більше, аби не старенький паспорт цієї довгожительки Шевченкового краю, де чорним по білому написано, що народилася вона у 1890 році.
«Пам'ятаю, ми тільки одружилися і їдемо з чоловіком до бабусі на день народження, а я й запитую: скільки це бабі років? А він: по-моєму 85! Наступного року знову поспішаємо до неї на іменини, а чоловік й тоді відповідає мені, що бабі 85 років», — розповідає Світлана Гаврилівна Діденко, внучата невістка баби Дуні.

У гори йдуть тільки справжні... бабусі

У гори йдуть тільки справжні... бабусі

Вийшовши на пенсію, рівнянка Марія Брага не полишила улюбленої справи — альпiнiзму. Саме тепер збулися її найзаповітніші мрії. Вона самотужки піднялася на східну, а наступного разу, з напарницею, на складнішу для сходження західну вершину Ельбрусу.
Більш ніж за 20 років занять гірським туризмом Марія Василівна неодноразово ходила в гори Криму, Кавказу, Алтаю, на Памiр та в Карпати. Однак побувати на омріяній вершині тоді не довелося. Пізніше через безгрошів'я це стало неможливим. Для такого походу, якщо не брати до уваги вартість спорядження, а тільки витрати на дорогу та харчі, потрібно щонайменше 600 гривень.

Над ким сміємoся?

Над ким сміємoся?

Хто б знав, що перше квітня — всесвітній день дурнів — насправді ассирійський Новий рік. Із першого тисячоліття до нової ери ассирійці святкували Новий рік аж 14 днів (куди там слов'янам!), починаючи з весняного рівнодення. «Апогеєм апофеозу» свята, коли після двотижневого запою всі були в «доброму гуморі», вавилоняни додумались саджати на трон першого-ліпшого дурня. Він укладав мир, оголошував війну, милував, страчував, а потім повертався справжній цар і дурня скидали з трону. Ймовірно, від цього і пішов вислів «валяти дурня». Саме так, упевнені вчені, вавилонський Новий рік трансформувався в день дурня, який згодом почали поважати у світі.

Значок — ніщо, імідж — усе

Значок — ніщо, імідж — усе

Відомо, що представники кожної більш-менш видатної і конче потрібної професії мають свій фірмовий знак — уніформу, за якою їх можна ідентифікувати. Наприклад, міліціонери, лікарі, навіть двірники і прибиральники сміття. А що ж народні депутати? Невже гірші за сміттярів? Ні в якому разі, вирішили нардепи першого квітня й ухвалили закон, згідно з яким матимуть свою «робочу робу». Причому відрізнятимуться вони не лише від пересічних громадян, й одне від одного. Окреме неповторне вбрання вирізнятиме обранців за фракційною приналежністю.