У майстра на всі руки Олександра Корнія зі Шкліня Горохівського району, що на Волині, буряки та картопля із поля їдуть самі аж у льох. А Олександр Никифорович тільки на кнопки натискає. Йому не треба мучитись і власноруч перти якісь там возики чи тачки з городиною. Все робить електрика! Вже років 15 господарю справно служить величенька вагонетка, яка і доставляє з поля, що за хлівом, буряки та картоплю на подвір'я. Струм до двигуна вагонетки подається по 120-метровому кабелю. Такої довжини якраз вистачає, щоб дістатись в усі куточки городу.

Багато закладів дитячого виховання в Україні перебувають у жалюгідних умовах, «державні» малюки почасти не мають елементарного — тепла й гарячої води. Допомогти майбутньому нашої нації вирішив Міжнародний благодійний фонд «Доля дитини», який разом з партнером зі Сполучених Штатів — приватним дитячим фондом Mcmillan Foundation — започаткував програму «Тепло в душі». «Обігрівати» дитячі душі меценати почали ще у 2002 році, проте активніше взялися за цю проблему цьогоріч.

В однокімнатній квартирі багатоповерхівки на лівобережжі Дніпродзержинська того дня зібралася весела і дружна компанія — з нагоди іменин однієї з дівчат, якій виповнилося 19. Цю оселю запропонував зняти хтось із друзів, щоб подалі сховатися від батьків, бо всі учасники свята мешкали звідси далеченько. Сусіди десь до півночі чули за стіною голосні розмови, а на ранок стало тихо. Тільки вертаючись зі школи близько шістнадцятої години, сусідська дiвчина Вероніка звернула увагу на те, що вхідні двері до квартири покриті крапельками вологи. Запідозривши аварію, зателефонувала на роботу мамі, а та додзвонилася до господарів оселі, які мешкають за іншою адресою. Невдовзі приїхав їхній син. До оселі він зайшов разом з Веронікою...

Минулої п'ятниці «Україна молода» повідомляла про намір новобогданівців перекрили рух залізничних потягів кримського напрямку. Таким способом доведені до відчаю люди хотіли добитися від влади виконання обіцянок щодо ліквідації серпневої НП. Адже після третьої за останні три роки «серії» вибухів тисяча з лишком будинків так і не відремонтовано.

За українськими законами, жінка, яка живе з ВІЛ, може народити немовля у будь-якому пологовому будинку країни — чи то районному, чи то обласному — і лежати у загальній палаті з іншими мамочками. Зрештою, ВІЛ — не харчова і не повітряно-крапельна інфекція, аби передаватися через побутовий контакт, тож іншим породіллям таке сусідство нічим не загрожує. Але практика засвідчує, що здорові жінки, варто їм лишень дізнатися, що на сусіднє ліжко поклали інфіковану жінку, влаштовують грандіозний скандал керівництву медичного закладу і всілякими правдами й неправдами намагаються вижити нещасну з палати. Непоодинокі випадки, коли у наданні допомоги майбутнім мамам із ВІЛ-позитивним статусом відмовляють навіть лікарі, знаходячи для пояснення своєї відмови найнеймовірніші причини...
Куди звертатися вагітним жінкам, які бояться такої дискримінації? Чи можуть у ВІЛ-інфікованих батьків народитися цілком здорові діти? Як часто це трапляється і за яких умов це можливо? Відповіді на ці та інші запитання «УМ» шукала в офіційних кабінетах та в лікарняних палатах Києва.

Сучасну економіку, на жаль, важко уявити без таких суб'єктів діяльності, як рейдери. Ці «солов'ї-розбійники» наших днів регулярно з'являються біля прохідної якогось підприємства і, у кращому разі, розмахуючи парою-трійкою акцій, а то й узагалі без цих формальностей, прибирають до рук виробництво та забирають уже до свого сейфа його печатку. Юридичні нюанси цих процесів із горем навпiл зводяться до більш-менш прийнятного вигляду (благо, закон у нас і досі має багато спільного з дишлом), а про совість, моральність, порядність у таких випадках не йдеться. І настільки це рейдерство прижилося в нашому і без того не надто благополучному суспільстві, що почало «брати на абордаж» інші галузі життя. Принаймні історія створення фільму «Таємниці маестро» наштовхує саме на таку думку.

На сцені Театру Франка сьогодні буде зафіксований справжнісінький статевий дисбаланс: у виставі зайнята одна актриса і ледь не вся чоловіча частина трупи («відсидітися» за лаштунками вдалося хіба що Богданові Ступці). Вистава-прецедент називається «Віват, королево!», і ця особливість, запевняє режисер Юрій Кочевенко, не єдиний сюрприз для театралів.

Бюд­жет ух­ва­ле­но! Нез­ва­жа­ю­чи на гос­т­рі за­я­ви з бо­ку уря­ду, Пре­зи­ден­та та на­род­них де­пу­та­тів, які дек­ла­ру­ва­ли го­тов­ність розг­ля­да­ти зап­ро­по­но­ва­ний про­ект ос­нов­но­го фі­нан­со­во­го до­ку­мен­та хоч до ни­ніш­ньо­го ран­ку, 249 пар­ла­мен­та­рі­їв учора май­же од­ра­зу піс­ля обід­ньої пе­рер­ви друж­но на­тис­ну­ли кноп­ку «за». Крім 186 «ре­гі­о­на­лів», 29 чле­нів СПУ, 21 ко­му­ніс­та, до схва­лен­ня бюд­же­ту до­лу­чи­ли­ся «див­ні» го­ло­си опо­зи­ції — 5 бю­тів­ців, 4 «на­шо­ук­ра­їн­ців», а та­кож 4 по­заф­рак­цій­них де­пу­та­тів.
Скажемо відверто: завдання зробити бюджет більш соціально орієнтованим, як того вимагали опозиція та Президент України, було виконано навіть не на половину. Голова профільного комітету Верховної Ради Володимир Макеєнко оголосив, що для задоволення вимог глави держави довелося би шукати додаткових 5 млрд. гривень. Пошук спільних точок зору в «бюджетній війні» супроводжувався взаємними звинуваченнями та обіцянками не поступатись принципами. Відтак намiр Миколи Азарова збільшити субвенції місцевим бюджетам на 1,6 млрд. гривень та компенсувати ціну на газ у розмірі 2,6 млрд. стали, мабуть, єдиним прикладом компромісу двох непримиренних політичних позицій.
Отже, як, на думку основних сподвижників бюджетного процесу, житиме країна після того, як депутати більшістю голосів підтримали пропозицію уряду?

По­са­да мі­ніс­т­ра за­кор­дон­них справ ста­ла ос­тан­нім і ви­рі­шаль­ним фор­пос­том у вій­ні пов­но­ва­жень між різ­ни­ми гіл­ка­ми вла­ди, яка де­да­лі біль­ше на­би­рає обер­тів в Ук­ра­ї­ні. Зда­ва­ти цю точ­ку не хо­че ані Пре­зи­дент — фак­тич­ний ке­рів­ник зов­ніш­ньої по­лі­ти­ки дер­жа­ви, ані «ан­тик­ри­зо­ва» ко­а­лі­ція та її став­ле­ник-уряд. Учо­ра Каб­мін не пус­тив на своє за­сі­дан­ня Бо­ри­са Та­ра­сю­ка. Хоч той і мав у ру­ках два сут­тє­ві до­ку­мен­ти. Пер­ший — це указ Пре­зи­ден­та, який упов­но­ва­жує Бо­ри­са Іва­но­ви­ча ви­ко­ну­ва­ти обо­в’­яз­ки мі­ніс­т­ра за­кор­дон­них справ. Дру­гим є рі­шен­ня Шев­чен­ків­сь­ко­го рай­су­ду Ки­є­ва про при­зу­пи­нен­ня скан­даль­ної пос­та­но­ви Вер­хов­ної Ра­ди, яка ми­ну­ло­го тиж­ня вис­ло­ви­ла Та­ра­сю­ку не­до­ві­ру.