Смородiна «в квадраті» та чоловіки-«франківці» біля її ніг

07.12.2006
Смородiна «в квадраті» та чоловіки-«франківці» біля її ніг

Сцена з вистави «Вiват, королево!» (Людмила Смородiна — у центрi). (Фото Прес-КIТ.)

      На сцені Театру Франка сьогодні буде зафіксований справжнісінький статевий дисбаланс: у виставі зайнята одна актриса і ледь не вся чоловіча частина трупи («відсидітися» за лаштунками вдалося хіба що Богданові Ступці). Вистава-прецедент називається «Віват, королево!», і ця особливість, запевняє режисер Юрій Кочевенко, не єдиний сюрприз для театралів.

      Для своєї нової прем'єри «франківці» обрали історичну п'єсу англійського драматурга Роберта Болта (між іншим, лауреата чотирьох «Оскарів» та чотирьох «Золотих глобусів»). Болт узявся дослідити взаємини двох видатних жінок XVI століття — Марії Стюарт і королеви Єлизавети. І хоча світова драматургія має кілька версій цих історично-психологічних перипетій — своє слово у трактуванні цих взаємин сказав, як відомо, навіть Шиллер — Юрія Кочевенка зацікавила саме версія Болта. Написана вона була у 1971 році, а події, про які йдеться, взагалі відбувалися кілька століть тому. Але режисер переконаний, що матеріал актуальний для нас, як ніколи.

      «Матеріал наш, сьогоднішній, — упевнений режисер. — Він — про безглуздість боротьби за владу, про те, що у цій боротьбі немає ні переможців, ні переможених. Ця п'єса — про кохання і зраду, про життя і смерть, вона — про все... А ще тут багато справді важливих запитань, над якими варто замислитися усім нам. Наприклад, де брати силу, щоб усвідомити себе нацією і об'єднатися?».

      Презентацію прем'єри Юрій Кочевенко розпочав у компліментарній тональності — «дісталося» і Богданові Ступці, який «колекціонує акторів, і це дозволяє ставити такі складні речі», і самим акторам, і особливо актрисі Людмилі Смородiній. Талант останньої режисер оцінив настільки високо, що довірив їй обидві головні ролі у цій п'єсі — Марії Стюарт та королеви Єлизавети. Власне, саме такими були і рекомендації драматурга, який хотів бачити одну актрису в обох цих, не побоюся цього слова, антагоністичних образах, бо у кожній людині є два начала — руйнівне і будівниче.

      «Чесно — мені таки зрозуміліша Марія, — зізналася актриса. — А Єлизавету спершу хотіла робити такою схоластично-холодною. Але ж не вийшло, бо і вона також жінка! Тож у кожному образі я пішла від людини». Відсутністю колег-актрис на сцені пані Людмила аж ніяк не засмутилася, а в чоловічому товаристві, зізналася, працювалося дуже комфортно. (У словах актриси вчувалося легке кокетство, а сама вона після прем'єри неодмінно стане об'єктом заздрощів для багатьох своїх колег). І так перейнялася роботою у цій виставі, що під час репетицій навіть підказувала режисерові деякі слушні ходи, а коли побачила, що Остап Ступка через зайнятість не встигає підготувати свою роль до прем'єри, зателефонувала Василю Баші і попросила підставити своє плече і взяти на себе роль Сесіла. (Також у цій виставі грають Олесь та Назар Задніпровські, Тарас Жирко, Олег Шаварський, Олексій Зубков, Арсен Тимошенко — справді, ледь не всі чоловіки з акторської трупи).

      На глядачів чекає грандіозне дійство, монументальне й дуже переконливе у своїх візуальних посилах. На сцені збудований багатоповерховий обрис старовинного палацу, величні сходи якого можуть привести як до владного олімпу, так і на ешафот. «У смерті, якої бояться, більше сенсу, більше життя, ніж у житті, де всі ненавидять і всі шукають порятунку», — каже Марія, долаючи свій останній шлях.

      Автор сценографічного рішення та костюмів у «Віват, королево!» — художник Наталя Рудюк. Акторів вона одягла в автентичні туалети, примусивши чоловіків ходити не лише з елементами лицарських обладунків, а й у шотландських кілтах («в принципі, зручно, але холоднувато», —поділився враженнями Володимир Нечепоренко). Туалети ж Марії та Єлизавети взагалі заслуговують окремого дефіле на якомусь модному паті. До речі, пані Рудюк дуже переживала з приводу того, що актори не лише стоять чи ходять, а й ...сидять і навіть лягають у них. І ці переживання з художником розділить кожен, хто бодай трішки розуміється на театральних костюмах, найкращі з яких дуже охоче беруть до своїх колекцій художні музеї.