Качанівське «люблю»
Качанівка, на відміну від «Софіївки» чи «Олександрії», не така популярна серед туристів. Тому тут не затоптані паркові стежки, не забруднені тихі водойми, а в повітрі чути лише або спів птахів, або шурхіт листя. За це я і люблю Качанівку. Здається, це чудове місце для урочистих родинних святкувань (зважаючи на красу садиби та фамільну історію її власників Тарновських). Проте директор Національного заповідника Володимир Буренко суворо стереже незайманість Качанівки: «Ніяких корпоративів ми тут не проводимо. Пусти кого — що тоді від інтер’єрів палацу залишиться? Але якщо хочете у парку погуляти, то будь ласка: просто так або на дні народженні чи пам’ятний ювілей відсвяткувати, чи гарні фотосесії на весіллі зробити». Щодо весіль, то Качанівка — ідеальне романтичне місце. Певно, що немає такої людини в Україні, яка не чула найбільш тиражовану оповідку про цю садибу: на початку ХХ ст., у день вінчання своєї доньки Олени із князем Урусовим «солодкий король Російської імперії» Павло Харитоненко наказав засипати центральну алею Качанівки — від Георгіївської церкви й до палацу (а це півкілометра) — цукром, щоб життя молодят було солодким. Але це лише одна історія з цілої скрині любовних оповідок, пов’язаних із Качанівкою. Якщо зважати, що гостями садиби були відомі особистості — Тарас Шевченко, Михайло Глінка, Семен Гулак–Артемовський, Ілля Рєпін, то матеріалу тут набереться на цілий роман чи кінематографічну лав сторі. >>