Качанівське «люблю»

Качанівка, на відміну від «Софіївки» чи «Олександрії», не така популярна серед туристів. Тому тут не затоптані паркові стежки, не забруднені тихі водойми, а в повітрі чути лише або спів птахів, або шурхіт листя. За це я і люблю Качанівку. Здається, це чудове місце для урочистих родинних святкувань (зважаючи на красу садиби та фамільну історію її власників Тарновських). Проте директор Національного заповідника Володимир Буренко суворо стереже незайманість Качанівки: «Ніяких корпоративів ми тут не проводимо. Пусти кого — що тоді від інтер’єрів палацу залишиться? Але якщо хочете у парку погуляти, то будь ласка: просто так або на дні народженні чи пам’ятний ювілей відсвяткувати, чи гарні фотосесії на весіллі зробити». Щодо весіль, то Качанівка — ідеальне романтичне місце. Певно, що немає такої людини в Україні, яка не чула найбільш тиражовану оповідку про цю садибу: на початку ХХ ст., у день вінчання своєї доньки Олени із князем Урусовим «солодкий король Російської імперії» Павло Харитоненко наказав засипати центральну алею Качанівки — від Георгіївської церкви й до палацу (а це півкілометра) — цукром, щоб життя молодят було солодким. Але це лише одна історія з цілої скрині любовних оповідок, пов’язаних із Качанівкою. Якщо зважати, що гостями садиби були відомі особистості — Тарас Шевченко, Михайло Глінка, Семен Гулак–Артемовський, Ілля Рєпін, то матеріалу тут набереться на цілий роман чи кінематографічну лав сторі. >>

Гречаний кидок

Гречана епопея в Україні днями набула дуже цікавих обрисів — продемонструвала конфлікт всередині правлячої партії. З одного боку, не дивно: на кону величезні гроші. «Потрібно до Азарова звернутися і сказати: Микола Янович, де дешева гречка, яку ви обіцяли?» — подібні фрази ми чуємо регулярно, але звучать вони переважно з уст опозиціонерів. Цього ж разу не стримався в емоціях керівник кримського уряду, один iз найближчих соратників Президента Віктора Януковича Василь Джарти. >>

Далі буде — гнівно й політично

Тиск на владу посилюється. Учора під стінами Верховної Ради відбувся черговий «День гніву». На мітинг із вимогами щодо відставки уряду, дострокових виборів Президента та парламенту з’їхалося близько двох тисяч осіб. Організаторами акції виступила частина середовищ, які восени минулого року влаштували в центрі Києва «податковий майдан». Нинішня демонстрація претендує на те, щоб вийти за межі підприємницької ніші й поширитися на інші суспільні верстви. «Весняний марш протесту» влаштовує, зокрема, й громадський рух «Вперед», організований депутаткою від БЮТ Наталією Королевською. Але нинішній виступ не може перевершити осінні ні за масовістю, ні за впливом. >>

«Підвішені» депутати

Схоже, що в Тернопільської обласної ради таки «погана карма». Під час минулої каденції її довго колотило через жорсткий внутрішній конфлікт, пов’язаний із проблемою імперативного мандата, та затяте протистояння з виконавчою владою. Тоді все закінчилося позачерговими скандальними виборами у березні 2009–го, коли переважна більшість мандатів уперше дісталася представникам Всеукраїнського об’єднання «Свобода». Однак націоналісти не надто довго тішилися змогою швидко вирішувати всі питання і марно сподівалися продемонструвати можливості своєї сили на повну потужність в умовах перемоги і на місцевих виборах минулорічної осені. «Свобода» знову перемогла, отримавши і більшість у міській раді Тернополя, і свого мера. Але саме після цього почалися проблеми в облраді. >>

Мазепа переможе

Виготовлений на народні пожертви пам’ятник гетьману, що припадає пилом на подвір’ї київського комбінату «Художник», уже майже два роки мав би стояти на Соборному майдані в історичному центрі Полтави. При цьому українофоби всіх мастей i досі намагаються переконувати громадськість у тому, що цю «пам’ятникотворчу» ідею проштовхує жменька «національно стурбованих» політиків. Та й то, мовляв, їхній поспіх зумов­лений потребою у власному піарі перед виборами. Хоча насправді в Полтаві про майбутній пам’ятник Мазепі заговорили практично одразу після здобуття Україною незалежності. >>

«В Українi не було бiльш величнiшої людини, нiж Мазепа»

Історична правда про Івана Мазепу полягає, на переконання автора першої Конституцiї України Пилипа Орлика, в тому, що в Українi не було бiльш величнiшої людини, нiж Мазепа.

Дорогi й близькi iсторичнi розвiдки про Мазепу для мешканцiв Диканського краю, позаяк знаменитий гетьман доволi часто перебував у Диканьцi. Саме iз Диканьки летiли до Петра I доноси на гетьмана вiд його кума i генерального писаря Вiйська Запорiзького Василя Кочубея... >>

«Якщо з цим не боротися, згодом буде ще гірше»

Село Єлизаветівка у Петриківському районі, розташоване всього за сiм кілометрів від Дніпродзержинська і за 35 кiлометрiв від Дніпропетровська, привернуло всеукраїнську увагу в лютому нинішнього року. Тоді неабиякий резонанс викликала раптова смерть 30–річного місцевого жителя Олексія Ковальова... >>

Право на шаблю

Постать гетьмана України Івана Мазепи — чи не найконтраверсійніша в нашій вітчизняній історії. Вже три століття навколо неї точаться гострі суперечки: одні возвеличують та героїзують гетьмана (він незмінно тримав булаву майже 22 роки), а інші донині принижують і проклинають. І цей пекучий поділ має у своїй основі одне ключове питання: чи визнаємо ми себе українцями, тобто приналежними саме до цієї землі і відповідальними за неї? Коли так — то ми мазепинці, і Мазепа для нас — символ визвольних змагань багатьох українських поколінь, символ державної незалежності.

Гетьман Іван Мазепа зробив непростий вибір — спробував за допомогою шведської армії Карла ХІ вирвати Україну з–під влади московського царя. Ця спроба здобути своїй Вітчизні свободу зазнала тоді поразки. Подібні приклади бачимо в історії інших націй та народів, коли провідники, як–от Йоганн фон Паткуль у Лівонії, Станіслав Лещинський у Польщі, Дмитро Кантемир у Молдавії — використовували підтримку сусідів. Характерно, що героїчні спроби всіх цих провідників здобути незалежність для своїх народів чи обстояти їхні національні права закінчились поразкою, після якої вони змушені були емігрувати. А згодом їхні вчинки оцінювались кардинально протилежно: представники національних історіографічних шкіл називали цих людей героями, піонерами національного руху, а їхні опоненти — запроданцями. Не дивно, що царська, а згодом радянська історіографія та пропаганда винесли Іванові Мазепі вирок: «зрадник свого народу і Росії»... >>

Коріння і крона козацького дуба

Володимир Зайцев народився на Харківщині, та перші 14 років життя провів на Кубані, у станиці Брюховецькій. Її, названу на честь нашого гетьмана, як, власне, і весь благодатний край, обживали українські козаки–запорожці зі зруйнованої Катериною ІІ Січі. Підлітку з міцним козацьким корінням вкарбувались у пам’ять і українські прізвища сусідів, знайомих, і їхня суржикова «балачка», якою колоритні діди переказували родинні легенди й бувальщини про походи на ворога, і всуціль «наші» назви станиць — Батуринська, Полтавська, Канівська. Однак у ті радянські часи вільнолюбну козаччину вважали «пережитком минулого», ставили за приклад інших героїв. Зрештою, і фах економіста, який опановував уже в Україні, й подальша робота за спеціальністю та підприємницька діяльність, здавалося, не сприяли заглибленню у першовитоки роду й народу. Спонукав до цього, вважайте, випадок. >>

Музеїфікація Чічкана

Стосунки класичного музею й актуального мистецтва завжди складаються драматично. Contemporary art не до кінця переконало галерейну публіку у своєму праві називатися високим мистецтвом, а вже академічних музейників — і поготів. Водночас експансія актуального мистецтва у світові музеї — доконаний факт: і Лувр, і Третьяковка виставляють контраверсійні твори на злобу дня. Дійшла тенденція й до Києва. У вівторок Національний художній музей України підписав Меморандум про співпрацю з OTP банком, за яким фінансова установа обіцяє впродовж п’яти років закуповувати для музею щонайменше три твори українського актуального мистецтва на рік. А музей обіцяє спеціальні таблички на цих творах «Придбано на сприяння OTP банку». >>

Тумінас і три «мушкетери»

25—26 травня на сцені Театру імені Франка «вахтангівці» покажуть виставу «Вітер шумить у тополях», прем’єра якої відбулася в Москві три місяці тому. Спектакль, який, послуговуючись театральною термінологією, ще перебуває в процесі сценічної «обкатки», своє місце в категорії найцікавіших прем’єр сезону посів уже під час репетиційного періоду. Значною мірою — завдяки прізвищам в афіші, які апріорі гарантували «Вітру» титул беззаперечного театрального бестселера: режисер — Рімас Тумінас, у головних ролях — Володимир Вдовиченков, Максим Суханов, Володимир Симонов. >>

Хто, хто? Жан–Поль Бельмондо!

Про те, що на ІІІ Міжнародний кінофестиваль короткометражних фільмів «Харківський бузок» (22–25 травня) знову приїдуть відомі французькі актори Мілен Демонжо і П’єр Рішар, стало відомо ще взимку. Ім’я ж третьої зірки як велику інтригу зберігали до останнього дня. Як повідомила начальник управління у справах преси облдержадміністрації, співголова фестивалю Вікторія Маренич, після недовгих переговорів взяти участь у кінофестивалі погодився сам Жан–Поль Бельмондо. Він гостюватиме у Харкові 23 травня, куди прибуде одразу після фестивалю у Канні. На людях актор з’явиться двічі. Вранці залишить відбиток своєї руки на Алеї зірок у саду Шевченка (традиційний пункт програми «Харківського бузку»), а ввечері проведе творчий вечір на найпрестижнішій сцені міста — у Національному театрі опери та балету ім. Лисенка. >>

Блейк і Лео

В останні дні більшу увагу публіки на Каннському кінофестивалі привертають не так фільми Ларса фон Трієра чи Терренса Маліка, не зіркові презентації, а реальна любовна мелодрама. Вона ж трикутник. >>

ПРИКОЛИ

— Здрастуйте, я Термінатор. Учора я змінив операційну систему.

— А яка в тебе була?

— Windows ХР.

— А стала?

— А стала Vista, бейбі! >>

Незлим тихим словом

Акцiя «Проща до Тараса» (масове проходження маршруту, за яким тiло Шевченка везли з Петербурга до Канева) має глибоке коріння і проводилася протягом багатьох років, але була призупинена у часи радянської влади. Кілька останнiх років цю благородну традицію почали відновлювати. Є показовим те, що «Проща до Тараса» позбавлена політизації та будь–яких спекуляцій на імені геніального поета і є суто громадською добровільною справою. Проте заанонсована раніше цьогорічна акція, приурочена до 150–ліття перепоховання Шевченка, зазнала деяких змін, зокрема не вдалося провести повноцінної програми у Санкт–Петербурзі й Москві. >>

«Спокута» рецидивіста

Дивного паломника затримали днями правоохоронці Кременецького райвідділу міліції на Тернопільщині. Отримавши повідомлення від чергового лікаря Почаївської лікарні про те, що туди доправлено 24–річного жителя Почаєва з ножовими пораненнями грудної клітки, вони швидко вийшли на слід злочинця. І добре, що спрацювали оперативно, бо інакше довелося б шукати зловмисника по всій Україні. >>

Алюмінієві огірки на брезентовім полі

Днями апеляційний Господарський суд Києва задовольнив позов Генпрокуратури про переведення у державну власність акцій Запорізького алюмінієвого комбінату. «Розірвано договори купівлі–продажу пакета акцій ВАТ «ЗАлК» у кількості 423 514 923 простих іменних акцій номінальною вартістю 0,25 грн. кожна, що становить 68,01% статутного фонду товариства», — йдеться у повідомленні прес–служби ГПУ. Доводи Генпрокуратури на користь реприватизації комбінату такі: його власник розірвав угоду щодо рефінансування заборгованості ВАТ «ЗАлК» у сумі 75,5 млн. доларів і цим суттєво порушив майнові інтереси держави. >>

Наука як свято

Роботи, хiмiчнi дослiди, iнтелектуальнi iгри, видовищнi науковi шоу — все це можна було вчора побачити в Марiїнському парку столицi. Українсько–французький «науковий пiкнiк» у рамках V Всеукраїнського фестивалю науки зiбрав в одному мiсцi понад пiвсотнi талановитих дiтей, переможцiв олiмпiад, та iноземних винахiдникiв. Французький учений Франсiс Ензель привiз до Києва наочну експозицiю «Усе це хiмiя», що складається з 12 експериментiв, якi допомагають зрозумiти механiзми та принципи деяких хiмiчних процесiв. Зокрема, серед експериментiв француза — воднева батарейка, яка виробляє електрику з водню i кисню, що з’являються в нiй завдяки електролiзу води. >>

Марш у вишиванках

Офіційна дата відзначення припадає на понеділок, 23 травня. Саме у цей день Комітет визволення політв’язнів закликає усіх небайдужих громадян пройтися у Києві маршем до Лукянівського СІЗО, де наразі перебувають поетеса Ганна Сінькова та активіст підприємницького майдану Сергій Костаков. Водночас в Івано–Франківську аналогічна акція пройде з вимогою звільнити з–під варти одного з членів ВО «Тризуб» ім. Степана Бандери Степана Бичека. «Закликаємо українську громаду продовжити боротьбу, поки усі політв’язні не будуть визволені», — йдеться у зверненні Комітету визволення. >>

ПОРТу призначення

Сім років португальський «Порту» не перемагав у європейських клубних турнірах. Для команди, яка у 2003–му вигравала Кубок УЄФА, а наступного сезону— Лігу чемпіонів, такий антракт є відчутним. Попередні тріумфи «драконів» пов’язані з людиною, яку тепер називають найкращим тренером світу, — Жозе Моуріньйо. Але нині в історії «Порту» з’явилися нові герої. >>

Розвалена «Будка»

Навесні минулого року інформаційний простір України сколихнула новина, що тривалий час не давала спокою вітчизняним любителям хокею. Керівництво київського клубу «Будівельник» заявило про створення хокейної команди, яка планувала одразу влитися до російської КХЛ — другої за силою ліги світу. У творців грандіозного проекту, який охрестили «спасінням українського хокею», все було ніби «на мазі»: підписаний договір про співпрацю з Континентальною хокейною лігою, тренер — відомий чех Йозеф Яндач, готові контракти, черга охочих одягнути форму нового клубу, сайт, домовленість із директором київського Палацу спорту про реконструкцію льодової арени коштом приватного інвестора (а реальним власником «Будівельника» називають олігарха Ігоря Коломойського). >>

Їхній Майдан

У центрі Мадрида розгорнувся свій Майдан. Тисячі молодих активістів за підтримки пенсіонерів та безробітних п’ятий день поспіль проводять на центральній площі іспанської столиці Пуерта–дель–Соль («Ворота Сонця») мирну акцію протесту. Ночують у наметах. «Рух невдоволених», який об’єднався під гаслами громадської платформи «За реальну демократію», має намір залишатися на майдані до неділі, коли в Іспанії відбудуться місцеві вибори. Хоча Виборча комісія цю акцію «заборонила» — оголосила такою, що може порушити передвиборчу кампанію. У вівторок поліція силою усунула маніфестантів із площі Пуерта–дель–Соль, але на ніч їх прийшло ще більше, і відтоді їх не чіпали. >>

МВФ без голови

Не очікуючи на вирок суду, який має або виправдати Домініка Стросс–Кана, або визнати його винним у спробі зґвалтувати покоївку нью–йоркського готелю «Софітель», міністри фінансів кількох провідних країн світу висунули вимогу: фігурант сексуального скандалу має залишити посаду директора–розпорядника Міжнародного валютного фонду. І Стросс–Кан її виконав, повідомивши вчора раду директорів МВФ про своє рішення піти у відставку. >>

На зміну бен Ладену

Терористична організація «Аль–Каїда» обрала нового (поки що тимчасового) голову замість ліквідованого американським спецназом Осами бен Ладена. Як повідомляє пакистанська газета «Ньюз», ним став колишній офіцер єгипетських спецслужб Саїф аль–Адель, який свого часу перейшов на бік екстремістів. Із 2001 року аль–Адель фігурує у списку найбільш небезпечних терористів світу за версією ФБР. За інформацію, яка б допомогла арештувати чи ліквідувати його, визначено винагороду в розмірі п’ять мільйонів доларів. >>

Бельгія «зав’язує» з рекордом

Бельгія, яка більше року жила без постійного кабінету міністрів і побила за цим показником світовий рекорд, виходить із урядової кризи. Король Альберт ІІ доручив сформувати уряд лідеру валонських соціалістів Еліо ді Рупо. Раніше всі спроби це зробити були марними, оскільки франкомовні валонці та голландськомовні фламандці ніяк не могли дійти згоди. Але цього разу йдеться не про черговий раунд переговорів, а саме про оголошення персонального складу уряду. Якщо ді Рупо вдасться виконати це завдання, він стане першим за останні 40 років франкомовним прем’єр–міністром Бельгії. >>