Антонич був Котом і жив собі у мушлі
Упродовж сотні літ він губився і не раз був віднайдений. Навколо його імені творяться міфи, і кожен намагається розгледіти в обличчі поета, який жив колись у Львові, свого Антонича. Для одних Богдан–Ігор Антонич постає в образі скромного хлопчини, вченого–самітника, який ніколи не знав жінки. Інші уявляють його як гуляку, постійного клієнта борделів, богемного митця. Зі слів самого Антонича ми точно знаємо, що він водночас «хрущ на вишні», «мудрий лис», «закоханий в житті поганин», «п’яний дітвак із сонцем у кишені», «рушниця, радістю набита»...
Про те, яким Антонич був насправді у житті й у творчості, «УМ» розпитала напередодні 100–річчя з дня народження поета, котрий святкуватимемо п’ятого жовтня, в найповажнішого в Україні антоничезнавця, професора Львівського університету ім. Івана Франка, завідувача відділом української літератури Інституту українознавства, літературного критика і літературознавця, автора монографій, упорядника антологій поезії Миколи Ільницького. >>