Учора під Міністерством інфраструктури й транспорту на акцію протесту зібралися залізничники. Було їх порівняно небагато — осіб 50–60. Багато тих, хто мав намір взяти участь в акції, в останній момент відмовився.

Ми проїхали Іспанію зі сходу на захід — від розкішної середземноморської Валенсії до древньої Cамори, що неподалік Португалії. Ми побачили мало й водночас багато, бо навіть кілька годин у цій країні склали б якесь враження про неї. Ні — не якесь — неймовірне. Бо така вже вона, Іспанія...

Й коли сьогодні з телевізора знову чуєш повідомлення про іспанську кризу та тамтешню скруту, накладаєш їх на цілком реальні спогади. Доглянуті старовинні будинки обабіч вузьких вуличок; хороші дороги; системи зрошення на полях... А головне — гостинні люди. Наша перекладачка в Cаморі Катя Пархімович, уже іспанка, телефоном досі нарікає: «Шкода, мало встигла вам показати...» Й передає вітання від доктора Даніеля. Власне, саме до нього, до хоспісу Cамори лежала наша дорога. Хоча вмістила вона в собі набагато більше.

Комусь ця історія може видатися лише однією з дуже багатьох трагедій, що розгортаються на зрізі нашої беззахисності перед фатальністю хвороб i недосконалості медицини. Адже в нашій багатостраждальній країні так багато важко хворих і дітей, і дорослих. Однак випадок Мар’яни Сухар iз Тернопільщини все–таки непересічний і вартий того, щоб про нього дізналося якомога більше людей. Як варті суспільної уваги запитання її мами, адресовані галузі охорони здоров’я України.

У нашій державі витворилося спотворене поняття справедливості: соціальної, правової, історичної — будь–якої. За 21 рік існування незалежної держави у нас не спромоглися віддати належну шану борцям за волю України і подякувати їм за жертовне життя. І навіть ті тисячі українців, які пройшли через горнило радянських тюрем і були реабілітовані, нині не можуть розраховувати на належне ставлення держави. На відміну від їхніх «катів» — суддів, прокурорів, наглядачів тощо, яким держава Україна надала значні пільги та встановила величезні пенсії за їхні «заслуги».

Факти говорять за себе: органи Пенсійного фонду України не доплачують до пенсій незаконно засуджених громадян майже 370 грн. на місяць, а тим особам, яких було вивезено на так зване «спецпоселення», — майже 170 грн. на місяць.

Для того, щоб реабілітованим особам домогтися виплати до пенсії вищого розміру підвищення, їм необхідно насамперед «озброїтись знаннями», а потім — «вирушати в бій» по захист своїх прав. А «Україна молода» бере на себе місію «консультанта».

Причому реабілітованим українським громадянам треба поспішати з поданням до суду своїх позовів, оскільки нинішня влада може скоро позбавити їх такого права.

Звідки шанувальники народного мистецтва знають Юрія Цепецавера, і сам майстер достеменно пояснити не може, хоча його різьбярський почерк, передусім завдяки сакральним виробам, уже знають за межами України. Не надто переймається він й особливостями своєї творчості. «Які там секрети? Роблю, та й усе, — у погляді майстра зблискують добродушно–іронічні іскорки. — Де береться те натхнення — сам не знаю. Коли в руці тримаю різець — для мене нічого іншого на світі не існує. Виходжу з цього стану вже тоді, як робота набуває завершеного вигляду. Та проходить якийсь час — і знову все повторюється».

В організований Молодіжним націоналістичним конгресом літній табір «Відвага» імені Івана Гавдиди, що розташувався на лісовій галявині поблизу села Ковалівка Полтавського району, ми приїхали, коли вже стемніло. Тож близько півсотні мешканців тамтешнього наметового містечка віком від 14 до 27 років, які прибули сюди переважно з Київщини, Полтавщини, Харківщини, Сумщини та Дніпропетровщини, готувалися до традиційної ватри. Запалюють її тут щовечора, та саме тепер вона особливо доречна. Треба ж підсушити взуття, яке буквально годину тому пройшло випробування зливою з градом. Як пережили такий екстрім власники вишикуваних біля багаття кедів і кросівок? Хлопці та дівчата (останніх у таборі — третина) піднімають великі пальці догори й відбуваються жартами. Мовляв, того дощу навіть не помітили, бо ... грали в регбі. Цю гру вони шанують навіть більше, ніж футбол, оскільки для гартування волі й командного духу силова руханка з овальним м’ячем фактично незамінна. Мужність, характер і відвагу (ці три слова стали девізом їхніх таборувань) одними лише шахами чи комп’ютерними «стрілялками» не виховаєш...

Хто з нас не мріяв хоч раз у житті почути заповітні слова: «Ви виграли!» і за одну мить перетворитися на казкового багатія, у якого достатньо грошей і на лікування, і щоб дітям та онукам допомогти, і (о, Господи!), хоч раз за кордон з’їздити. Тим більше що телебачення раз по раз демонструє нам, як щасливим переможцям різних лотерей просто в студії вручають чеки та ключі від квартир. Тому коли до рук потрапляє конверт із промовистим написом: «Так, Ви виграли! Тепер Вам потрібно тільки повідомити нам про своє рішення отримати Ваш приз!», у кого від щастя не заб’ється прискорено серце? А відтак мало хто зверне увагу на малесеньку зірочку поряд і надпис зовсім збоку дрібним шрифтом: «Згідно з умовами акції».

У селі Вежиця, що на Рокитнівщині, цей будиночок знає кожен. Тут завжди чисто, затишно, привітно. Біля будиночка — квіти, на вікнах — фіранки. А головне — тут панує любов, довіра, взаємовиручка. І це незважаючи на те, що більшість його мешканців, які зібралися в поліській глибинці з різних куточків України, втратили, здається, все: здоров’я, житло, родину. Але, схоже, здобули щось набагато більше.

Муніципалітет китайського міста Чунцін прислав Почесну грамоту директору Черкаського садового центру «Сад мрій» Сергію Ткаченку. Так у Піднебесній відзначили черкаських ландшафтних дизайнерів за унікальний проект, представлений на восьмій Міжнародній виставці садівництва в Китаї.

Тіло 23–річчного солдата строкової служби було виявлено на Сторожинецькому полігоні в Чернівецькій області 18 липня цього року. Саме там проходив навчання особовий склад полку. Солдат зник ще 13 липня, але керівництво полку, в якому служив хлопець, чомусь не звернулось вчасно до правоохоронців. Через кілька днів парубка почали шукати. Знайшли лише через п’ять діб у лісосмузі. Що стало причиною вбивства молодого солдата, одразу почали з’ясовувати працівники військової прокуратури. Натомість якихось конкретних результатів їм добитись не вдалось. Справу передали в управління внутрішніх справ у Чернівецькій області, працівники якого одразу почали слідчі дії.