Голландський урядовець Хенк Доннерс знає про Україну не з туристичних путівників — ще в 90–х він об’їздив нашу державу вздовж і впоперек. Разом зі своєю дружиною Лідою Хенк займається в Україні благодійністю, патронує культурні проекти. А ще доктор Хенк Доннерс, відомий у Голландії фахівець у податковій галузі, колишній держслужбовець, уже майже десяток років є радником Кабінету Міністрів України з євроінтеграції, а також консультантом податкової служби в Україні.

Республіка Сейшельські Острови казково красива! До її складу входять 85 островів і великих скель, загублених у просторах Індійського океану. Населення — креоли, індуси, малагасійці, китайці й англійці. Столиця Вікторія розташована на острові з однойменною назвою. У місцевому аеропорту завантажувався наш «Руслан»: він повинен перекинути за тисячі миль звідси понад сто тонн обладнання, котре використовують для проведення знаменитого конкурсу «Міс планети». Я ж викроїв трохи часу, щоб прогулятися містом.

Ухвалення 13 травня Кабінетом Міністрів Постанови №333, яка значно спрощує доступ важкохворих до знеболюючого і кардинально змінює систему надання лікарем допомоги, в Лізі сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги вважають одним з найбільших своїх досягнень.

За останній час були закриті сотні лікарень, амбулаторій, пологових будинків... Ця проблема торкнулась усіх областей України. Мільйони громадян позбавлено права на медичне забезпечення. Як їм жити далі, якщо вони навіть пролікуватися не можуть?

Коли ми приїхали до Голубівки, що в Новомосковському районі на Дніпропетровщині, у селі тільки й обговорювали таємничу загибель у Китаї своєї 22–річної землячки Оксани Сафіної. Дівчина виросла в усіх на очах, в односельців користувалася повагою. Особливо ж люди відзначають їхні зворушливі взаємини з мамою. Вони тут, у скромному двоповерховому будинку з квартирами на декілька родин, жили практично від самого дня народження дівчини. Спершу разом із батьком, а потім удвох.

В Україні на законодавчому та урядовому рівнях встановлений такий механізм нарахування пенсії, що для тих громадян, які вийшли на пенсію до 2008 року включно, застосовують при обчисленні пенсії показник середнього заробітку в Україні за 2007 рік — 1197,91 грн. І водночас тим особам, які йдуть на пенсію у 2013 році, обчислюють пенсії від середнього заробітку в Україні за 2010—2012 роки — 2368,78 грн. Тож у двох осіб з однаковим стажем та заробітком розміри пенсій залежно від дати їх призначення можуть відрізнятися майже в два рази. До речі, до 2008 року ця різниця становила понад три рази.

Досі ніхто не повернув мільйонам звичайних українських громадян ті суми пенсій, які їм упродовж років не виплачували внаслідок встановленої несправедливості в обчисленні пенсії, розмір якої міг напряму залежати від дати її призначення. Ніхто тоді з високопосадовців не був покараний за встановлення цієї пенсійної несправедливості, як ніхто зараз не несе відповідальності за подібні діяння.

Причому така ж несправедливість існує і в обчисленні пенсій наукових працівників, особливо постраждали від неї ті науковці, які давно вийшли на пенсію.

Яких ще свят не святкують в Україні? Здається, є все — від Великодня й Миколая, Дня Перемоги й Дня шахтаря до Валентина та Хелловіна. У сліпому копіюванні іноземних «червоних дат» українці ще не взялися відзначати хіба 7 травня — День створення збройних сил Росії. Хоча, можливо, дійде й до цього. Адже чому б не заповнити масив із 1 по 9 травня ще якимсь днем із розряду «немає приводу не випити». А що в Україні схильні шанувати російське військо — це видно з популярності в народі Дня захисника Вітчизни 23 лютого.

Узимку «Україна молода» започаткувала широку суспільну дискусію щодо доцільності святкування Дня захисника Вітчизни, що походить від дати створення в 1918 році армії більшовицької Росії — тієї самої, яка знищила незалежну Українську Народну Республіку.

Відгуків на редакційну пошту прийшло кілька сотень. Однак, виявляється, читачі «УМ» та усереднене українське суспільство загалом розбігаються у висновках. Соціологічна служба Центру Разумкова 1—6 березня 2013 року провела на замовлення нашої газети дослідження, і воно показало, до якої дати святкування Дня захисника Вітчизни схиляється громада:

— 23 лютого — у День Червоної (Радянської) армії — підтримують 68,9% українців;

— день Покрови Божої матері (14 жовтня) — 8,3%;

— день пам’яті героїв Крут (29 січня) — 5,8%.

Іншій даті віддали перевагу 4,7%. Не вважають за потрібне відзначати це свято 3,8%. Майже 8,5% громадян не визначилися із відповіддю взагалі.

Результати дослідження сумніву не викликають — було опитано 2010 респондентів віком від 18 років у всіх областях України, Києві та АР Крим за вибіркою, що репрезентує доросле населення України за основними соціально–демографічними показниками. Опитування здійснювалося у 132 населених пунктах (із них 79 міських та 53 сільських поселень). Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3% з імовірністю 0,95.

У Тернополі маніфестації 9 травня були найзапеклішими, а зіткнення двох таборів, націоналістичного і міліцейського, — найжорстокішими.

Цього року подія набула особливої гостроти завдяки активній участі трьох народних депутатів від ВО «Свобода», котрі на чолі групи націоналістів спробували опиратися походу «червоних», та димовій шашці, кинутій у колону людей під червоними прапорами.

У Львові 9 травня пройшло з меншим шумом, ніж у Тернополі, але теж не без пригод. Як повідомляла «УМ», за кілька днів до Дня перемоги міська рада заборонила використання комуністичної та фашистської символіки, а також ухвалила рішення відзначати 8 травня у Львові День жалоби за загиблими під час ІІ Світової війни.

Коли 27 квітня 2012 року у самісінькому центрі Дніпропетровська ось–ось мав розпочатися мітинг опозиційних сил, пролунали ­вибухи. Один, другий, третій, четвертий... Автор цих рядків по гарячих слідах побував на місці одного з них, що стався на трамвайній зупинці «Вулиця Сєрова» — через дорогу від театру опери і балету. Машини «швидкої допомоги» під завивання сирен везли до лікарень поранених, для іншого транспорту рух по центральному проспекту Карла Маркса перекрили. Моторошно було бачити свіжі сліди крові на асфальті, а малу архітектурну форму трамвайної зупинки вибухом буквально розтрощило... Про силу вибуху свідчили сліди від численних осколків на будівлі, розташованій через дорогу від епіцентру вибуху.

Коли я вже повертався назад, рвонуло буквально за моєю спиною. Помчав назад. Ще один вибух стався на тій же трамвайній зупинці «Вулиця Сєрова», тільки у зворотному напрямку. І знову вибухівку було закладено до залізобетонної урни. На щастя, цього разу обійшлося без поранених, бо місце події вже було оточене правоохоронцями.

Усіх охопила небачена дотепер тривога. Чутки, страшніші одна за одну, переповнювали місто. Немовби таких вибухів сталося десять чи й більше... Пізніше ситуація прояснилася: вибухів було чотири. Два — на вищезгаданій трамвайній зупинці, один — на бульварі перед монтажним технікумом, ще один — на бульварі вздовж проспекту Карла Маркса. У всіх випадках вибухівку було закладено до масивних залізобетонних урн для сміття. У результаті терактів постраждало 30 осіб — вони отримали різні за ступенем тяжкості ушкодження. Одні обійшлися, як кажуть, легким переляком, а інші надовго потрапили до лікарень.