Тетянина крамниця

Республіка Сейшельські Острови казково красива! До її складу входять 85 островів і великих скель, загублених у просторах Індійського океану. Населення — креоли, індуси, малагасійці, китайці й англійці. Столиця Вікторія розташована на острові з однойменною назвою. У місцевому аеропорту завантажувався наш «Руслан»: він повинен перекинути за тисячі миль звідси понад сто тонн обладнання, котре використовують для проведення знаменитого конкурсу «Міс планети». Я ж викроїв трохи часу, щоб прогулятися містом.

Острів’яни — люди доброзичливі, зустрічають вас завжди посмішкою. Вільно розмов­ляють французькою або англійською. Сейшели — один iз центрів міжнародного туризму, сюди приїжджають заможні туристи з Європи, Японії, США, Росiї. До послуг небідних відпочивальників — розкішні яхти, могутні швидкохідні катери, спорядження для підводного плавання та висококваліфіковані інструктори. У вестибюлях сучасних готелів — багато крамничок, де вам продадуть усякі ремісницькі вироби: фігурки екзотичних звірят і рибок, батики, майки, дорогоцінності, напої — увесь традиційно–курортний крам для тих, хто бажає спустошити туго набиті гаманці.

Одна з крамничок зацікавила мене своїм оригінальним дизайном, яким вона вигідно відрізнялась від інших: помітно, що тут попрацював справжній художник. Зайшов, розговорився з господинею. Виявляється, землячка — і де тільки не зустрінеш нині наших чарівних українських жінок! Звати Тетяна.

— Приїхали заробити дещицю? І так далеко від рідної домівки?

— І працюю, і живу тут. У мене сім’я: чоловік сейшелець, маленька дочка. Ось вона.

Підійшла симпатична дівчинка років семи. Білошкіра.

— А ось риси обличчя таткові, — посміхнулася Тетяна, прочитавши мої думки. — Я вчилася в одеському інституті. Там і познайомилися з моїм майбутнім чоловіком. Він теж був студентом.

— Не боялися залишити Одесу?

— Чоловік кохає. Природа, самі бачите, красива, клімат чудовий. У мене хворі легені, але почуваюся тут прекрасно. Хоч і виросла на морі, але тут мені краще.

— Як заробітки?

— Спочатку була продавцем, потім викупила цю крамничку. Жити можна, в Одесі важче. Набагато. На Сейшелах усе дорого: республіка сама нічого не виробляє. Майки і ті завозять. Потім місцеві вмільці малюють на них національну символіку, композиції. Туристів дуже багато. Заможних. Торгівля йде добре. Та й чоловік непогано заробляє. Часто дзвоню мамі в Одесу. Раз у рік прилітаю. Намагаюся через Москву, російськими авіалініями. Так дешевше.

До Тетяниної крамнички зайшов черговий турист і розкрив гаманець. Попрощавшись, я вийшов...

А на Сейшелах як на Сейшелах: посвітило сонечко, а через півгодини пройшов легенький теплий дощик. Екзотичні різнокольорові пташки тут нелякані, підпускають до себе впритул. Лише червоні пальмові краби, зачувши кроки, миттєво щезають у своїх нірках. За кілька миль крізь легенький туман пробивається контур іншого острова. Туди щойно відійшов красивий вітрильник.

...Трудівник «Руслан» уже завантажився, і через кілька хвилин під ним розкинулися безкрайні простори Індійського океану. А потім буде дорога додому, де не такий м’який клімат і де одеситка Тетяна, працюючи продавцем, можливо, ніколи не назбирала б грошей на власну крамничку...