Після запровадження закону №4844–17 від 16 грудня, який повністю забороняє куріння у приміщеннях закладів ресторанного господарства, здавалося б, громадяни мали б забути про цю звичку. Проте, як з’ясувалося через три місяці, в нас багато де люди часом хворіють на «склероз», пов’язаний із куривом. Адміністрація ж закладів допомагає клієнтам підтримувати цю «хворобу».

У Києві нагороджено найкращих документалістів, переможців Х Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини DocudaysUA. Як зазначила «УМ» член журі Мрідула Гош, індійсько–українська правозахисниця, «цього року вибір, який представили нам конкурсанти, був колосальний, тому ми стверджено можемо сказати, що гасло фестивалю «Вибір є!» повністю підтвердилося». А ексклюзивну гантелю як символ фестивалю і винагороду в 1000 доларів одержав кожен iз переможців у всіх трьох номінаціях.

Однією з найскандальніших робіт цьогорічного DocudaysUA стала стрічка тріади документалістів iз Росії: Расторгуєв — Костомаров — Півоваров. Називається вона «Строк: вибрані епізоди». Кінематографісти Павєл Костомаров та Алєксандр Расторгуєв, які стали відомими завдяки гучним експериментальним фільмам «Я тебе люблю» і «Я тебе не люблю», об’єдналися з журналістом Алєксєєм Півоваровим iз метою створення фільму про лідерів російської опозиції та протести, що сколихнули країну напередодні президентських виборів у Росії позаминулого року. Утім повноцінний повнометражний фільм «Строк» наразі тільки у проекті, тож на фестивалі в Києві автори показали лише «напрацьовки» — відзняті епізоди.

Серед усіх закладів культури бібліотека нині — найдоступніша для жителів глибинки. Проте великого інтересу до бібліотек «у верхах», на жаль, немає. Ці заклади й досі залишаються «останніми в черзі» на владну увагу, а фінансують їх за залишковим принципом. Кожен сільський бібліотекар поскаржиться вам на стандартний набір негараздів: старі (неактуальні) книжкові фонди, зношені меблі, приміщення, які сто років не бачили ремонту, немає опалення. Крім того, через обмежене фінансування немає коштів на оплату праці, і чимало бібліотекарів (за даними Міністерства культури — 38 відсотків) працюють за неповну ставку.

Однак фінансування книгозбірень часто залежить від активності читацької громади та розуміння місцевою владою важливості проблеми. Як свідчить досвід Чорнобаївської центральної районної бібліотеки, головне тут — ініціатива. Саме завдяки активності бібліотекарів місцева книгозбірня отримала суттєве збільшення фінансування з районного та сільських бюджетів.

Свою першу книжку мемуарів Іван Дзюба мав намір назвати «Спогади і роздуми на фінішній прямій». Проте у видавництві публіциста відмовили: ну який же це фініш? Тому урочисто презентоване в середу в Київському планетарії видання отримало назву «Не окремо взяте життя».

На його палітурці ми бачимо портрети двох Іванів на прізвище Дзюба — один ще зовсім молодий студент, який поки нічого не знає про того, другого, за плечима якого понад 80 прожитих літ, звання Героя України й академіка, титул лауреата Шевченківської премії, а ще — арешт і ув’язнення, гоніння, заборона друкуватися... І це символічно, наголошує Олена Бойко, директор видавництва «Либідь». Життя публіциста було аж ніяк не «окремим» від життя України. Проте нічого того ще не знав двадцятирічний студент Донецького педінституту, який став комсоргом вузу, а отже, ступив на першу сходику драбини, що вела у найвищі ешелони партійної влади.

«Брати Блюзу» своє двадцятиріччя і п’ятдесятиріччя лідера гурту Мирослава Левицького відзначили серією концертів у Франківську, Києві та Ужгороді (останній має відбутися наступного тижня). Для шанувальників творчості цього гурту це було справжнє свято — останні кілька років «Братів» практично не було чути в Україні. Доля розкидала їх по світах: басист Андрій Мельник нині живе і працює в Нью–Йорку, так само і гітарист Степан Кузів. Там же були і саксофоніст гурту Олег Левицький та Андрій Вінцерський, гітарист Сергій Тафтай довгий час працював у Монреалі.

Під вечір сьогоднішнього дня в Українському домі нагороджуватимуть переможців національного конкурсу «Благодійна Україна–2012». Доброчинців визначатимуть у дванадцяти номінаціях. Хто став переможцем в одинадцяти з них, журі вже знає. А от переможець дванадцятої номінації «Народний благодійник» залишається невідомим навіть для конкурсної комісії. Адже голосування тут досі триває в онлайн–режимі. Зупинять його лише під час урочистої церемонії нагородження, відтак ім’я переможця стане відомим лише незадовго до вручення нагороди.

Галичанка Галина Барщовська з міста Городок Львівської області мимоволі стала «зіркою», адже вона — одна з тих, хто пошив одяг для майбутнього Папи Римського. Саме її вправні руки долучилися до пошиття трьох папських комплектів різного розміру, без яких обрання нового Папи просто неможливе. Робота вже завершена, тепер і кравчиня готується до виставки папського вбрання в мініатюрі. Одяг експонуватиметься у храмі Санта–Марії Мінерви. Експонати, які зараз шиє українська майстриня, — зразки вбрання Папи, кардиналів та монахів з минулої епохи. Масштаб їх — один до чотирьох.

Замріяні господині, серйозні бізнесвумен і просто турботливі матері. З фотографій, що наразі виставлені в Кіровоградському художньому музеї, до всіх відвідувачів усміхаються прості жінки, і лише чорно–білий формат приховує хворобливий колір обличчя більшості з них. Нещодавно тут відкрилася виставка жінок, хворих на СНІД, під назвою «+Жінка = Життя». Попри таку «соціально–відштовхуючу» хворобу, 20 жінок не побоялись відкрити своє обличчя, і оголосили боротьби з вірусом імунодефіциту, не приховуючись.

Вони розуміють, чого хочемо ми, і готові це дарувати. Принаймні на 8 Березня. Розходження наших iз їхнiми бажань — якісь жалюгідні кілька відсотків. Що й довели соціологічні заміри, проведені напередодні жіночого свята Київським міжнародним інститутом соціології.