Ще у 60–х роках минулого століття, ведучи у степовому Криму пошук «чорного золота» і газу, геологи натрапили на потужні підземні пласти піщаників із термальною водою. Потім уже цілеспрямовано «дірявили» степ на глибину одного–двох кілометрів і відкрили, з–поміж інших, так звану Октябрську площу, на якій, власне, і «сидить» П’ятихатка. До того ж вода із свердловин виявилась не тільки гарячою, а ще й мінеральною. Ті ж самі фахівці «Кримгеології» незадовго до розвалу Союзу запропонували тоді заможним колгоспам перевірений лише експериментально єдиний спосіб використання води для господарських потреб — не пропадати ж добру. Проте нині обладнання гідрогеологів після двадцяти років експлуатації майже повсюди вийшло з ладу, хоча від самої «термалки–мінералки» у деяких селах за всього бажання допоки відмовитися не можуть.

Кожна з плит важить більш як чотири тонни. Отже, щоб демонтувати і вивезти їх, злодії мали задіяти важку техніку і зробити вантажівкою не менше ста рейсів. Вартість кожної такої плити з Болградського військового аеродрому, за підрахунками спеціалістів, становить півтори тисячі гривень. Як повідомив «УМ» начальник Болградського райвідділу міліції Володимир Бачур, за фактом крадіжки вже порушено кримінальну справу.

Популярну за «совдепії» фразу «ми не можемо чекати милостей від природи; взяти їх у неї — наше завдання» на Запоріжжі згадали, сушачи мізки над «мокрою справою» Костянтинівки. Йдеться про підтоплення цього великого села водами річки Молочної: навесні село потопає, інколи вода ллється до хат навіть через вікна! Тож вирішено було прорити спрямовуючий канал.

Сама проблема здається прозаїчною — пам’ятник архітектури, що пережив понад два століття, руйнується прямо на очах. Дехто образно називає це п’ятою спробою стерти його з лиця землі. Адже до цього їх було чотири. Перша — рівно через сто років після зведення храму. Тоді його хотіли розібрати і на цьому місці звести кам’яну церкву. На щастя, люди свій храм відстояли. Справа в тому, що, коли в 1773 році самарський полковник Антон Головатий (він, нагадаємо, став першим українським адміралом, який штурмував Ізмаїл), старшини та прихожани на своїй Раді вирішили збудувати нову трипрестольну церкву, однією з визначальних умов цієї будівлі була неприпустимість використання під час її зведення металевих цвяхів. І саме така особливість забезпечила собору «лаври» унікального.

Зазвичай їх називають червонодеревниками. Це, так би мовити, у розумінні класичному. Матюхіни з таким визначенням погоджуються хіба що частково, але категорично його і не заперечують. Червонодеревники все ж є творцями висококласної продукції з деревини. Матюхіни ж, окрім цього, ще й відтворюють старовину. Однак і реставраторами, знову ж таки в класичному розумінні, себе не вважають.

У холдинговій компанії «Луганськ­тепловоз» закінчила роботу солідна експертна комісія, яка оцінила не те щоб нову, але досить ґрунтовно модернізовану машину — вантажний магістральний тепловоз 2ТЕ116У.

Якщо в місті зупиняється транспорт, це, звісно, проблема. У Сумах минулого тижня зупинилися маршрутні таксі. Чи проблема, коли не ходять таксі? Певно ж, не така велика, бо є ще тролейбуси та автобуси — основний вид міського транспорту. Є, але в Сумах вони давно перестали бути основними. Цю роль упродовж років виконували саме «маршрутки», які давно вже не таксі. Їх появі хтось радів: з одного кінця міста до другого потрапляєш одним транспортом. Хтось нарікав: розвелося цих «маршруток» — вулицею не проїдеш. Усі обурювалися низькою якістю обслуговування. Але, пропускаючи тролейбуса, зупиняли рукою проїжджу «маршрутку»: час — гроші, хай дорожче, але швидше.

Міський голова Донецька Олександр Лук’янченко якось назвав обласний центр гучним словосполученням «місто без околиць». Мовляв, благоустрій стане обов’язковою ознакою не тільки центру міста, а й усіх–усіх його окраїн. І що ж? Донеччанам дуже сподобалась ця влучна характеристика. І повторюючи вслід за «мером», вони тепер теж підтверджують, що тут і справді немає занедбаних околиць, бо все місто є однією гігантською околицею... Причому, в першу чергу так вважають мешканці центральних районів. А тим, кому «пощастило» мешкати у віддалених районах, уже не кепкують зі слів міського голови. Жителі донецьких селищ тепер влаштовують масові акції протесту проти бездіяльності керівників «міста без околиць». Свіжий приклад — близько сотні мешканців Будьонівського району заблокували під’їзди до місцевого сміттєзвалища, вимагаючи привести його у відповідність до економічних та санітарних норм.

Олександра Домбровського можна впевнено називати довгожителем у головному владному кабінеті Вінниччини — на посаді голови облдержадміністрації розпочав відлік уже четвертого року. За період незалежності так довго тут не працював жоден із восьми його попередників. Нині він — один із претендентів на звання «Регіональний лідер року» загальнонаціональної програми «Людина року», підсумки якої підіб’ють у березні. Правда, про це Домбровський воліє не згадувати, акцентуючи увагу в розмові з кореспондентом «УМ» передусім на тому, що зроблено і що планується зробити в області.

Вісім автомобілів «Газель» загальною вартістю 620 тисяч гривень одержали минулого тижня медики лікарні швидкої допомоги в Черкасах. Кошти на оновлення автопарку, а також устатк ування для медзакладу знайшлися завдяки спонсорам. «Разом з новими авто ми одержали й електрокардіографи, апарати для вентиляції легень, сучасний зв’язок, спецодяг та систему навігації для диспетчерів», — розповів «УМ» Олександр Павленко, лікар–кардіолог дев’ятої бригади, тримаючи в руках ключі від нової «газельки».