Чергова сесія Полтавської міськради не дала згоди на спорудження в обласному центрі пам’ятника видатному землякові — голові Директорії, головному отаману військ Української Народної Республіки Симону Петлюрі. За такий пам’ятник проголосували тільки 19 депутатів, 11 висловилися «проти», ще 9, у тому числі й мер Андрій Матковський, утрималися. До необхідної більшості у 26 голосів не вистачило семи «петлюрівських багнетів». Таку арифметику очільники мерії поспішили назвати віддзеркаленням реальних настроїв полтавської громади, а саму процедуру прийняття рішення — ледь не апофеозом демократії. Хоча насправді все це нагадувало цинічний, добре зрежисований спектакль. Не лише тому, що голосів двох «помаранчевих» фракцій — Блоку Тимошенко і «Нашої України» — вистачає для ухвалення більшістю будь–якого рішення. За умов, коли до табору «петлюрівців» несподівано приєдналося кілька представників інших політичних сил, зелене світло для пам’ятника на сесії запалювалося без особливих зусиль. Отже, навіть формально все вирішила «мерська» позиція «безпартійного» БЮТівця Андрія Матковського та наближених до нього депутатів.

Збурювачами спокою стали вельми помітні люди. Доктор історичних наук, професор Національного університету «Києво–Могилянська академія», священик Української православної церкви Київського патріархату Юрій Мицик, письменники кандидат геолого–мінералогічних наук Юрій Шковира та Микола Чабан, журналіст Борис Матющенко. Усіх їх об’єднує нестримний потяг до пізнання України. І на старенькому авто вони «тихою сапою» об’їздили найзабутіші куточки нашої держави.

Лише третій місяць в обласному центрі Прикарпаття діє проект місцевого благодійного християнського фонду «Солідарність» з оригінальною назвою «Банк їжі», а тутешні бізнесмени вже з ентузіазмом вкладають у нього кошти. За зібрані в такий спосіб гроші працівники фонду формують набори, в які вкладають крупи, олію, цукор та інші найнеобхідніші продукти харчування. Продовольчі пакети щомісяця отримують сім’ї, де є голодні діти. Їх зазвичай виявляють волонтери «Солідарності».

Кременчуцький міськ­ водоканал звернувся до столичного Інституту колоїдної хімії за рекомендаціями стосовно ефективних способів боротьби з мікромедузами, які забивали очисні фільтри водозабору минулого літа. Такі несподівані «загати» спричиняли зменшення обсягів подачі питної води індустріальній «столиці» Полтавщини. Тож водоканальці сподіваються, що науковці допоможуть їм зустріти літнє «нашестя» прозорих драглистих істот у всеозброєнні. Як відомо, Кременчук «п’є» воду з Дніпра, точніше — зі «свого» водосховища. Медузи ж поширені у «класичних», солоних, морях. Однак хімічний і біологічний склад води у «рукотворних» водосховищах на Дніпрі останнім часом настільки змінився, що поява там подібних нетипових гостей уже мало кого дивує.

«Конфлікт ідеологій» виник у селі Чубарівка Пологівського району, на батьківщині Власа Чубаря, колишнього голови Раднаркому УРСР і міністра фінансів СРСР 30–х років. Хоча згодом він сам став жертвою сталінського режиму (у 1939–му 47–річного Чубаря розстріляли як ворога народу), в облраді та облдержадміністрації вирішили, що не личить селу носити ім’я одного з організаторів Голодомору, як не–доцільно тратитися на пам’ятник і функціонування музею такої суперечливої особистості.

Свого часу професор Сумського державного університету Леонід Мельник запропонував зробити Суми екологічною столицею України. Звісно, базуючись на наукових даних. І хоча Леонід Григорович жартома називав свою ідею «сумськими Нью–Васюками», та був переконаний, що раніше чи пізніше в тому чи іншому вигляді вона втілиться в життя. Задум ученого жив, трансформувався, обростав пропозиціями. «Екологічна столиця» набула іншого формату: Екополіс «Еко–Сумщина». І для обговорення теми вже збиралася міжнародна конференція, що рекомендувала практичне втілення.

Знесення помешкань житлового фонду, аварійність якого досі лише констатували «мерські» чиновники кількох поколінь, стало реальністю: на вулиці Аматорській Заводського району від кількох «доісторичних» бараків лишилися купи будівельного сміття.

Переполох зчинив ніхто інший, як заступник голови обласної ради Іван Лазаренко. Він звинуватив керівництво облдержадміністрації у тому, що виділені з Державного бюджету 30 мільйонів гривень «розчинилися» невідомо де.

Великою проблемою для Черкаської області, котру треба терміново вирішувати, став міст через Дніпро. «Ще в 2002 році експерти зробили висновок, що цей міст є аварійним, — розповів «УМ» голова Черкаської облдержадміністрації Олександр Черевко.

Довгоочікуваний конкурс на спорудження стадіону у Львові для проведення фінальної частини чемпіонату Європи з футболу у 2012 році нарешті оголошений.