Літо — благодатна пора не лише для відпочинку, а й для заготівлі запасів. Наконсервувавши огірків–помідорчиків, салатів, компотів, наваривши варення й «закрутивши» власноруч зібрані в лісі гриби, за розмаїття на зимовому столі можна не турбуватися. Але, не виключено, доведеться потурбуватися про здоров’я.

Як із тривогою зазначають медики, при консервуванні в домашніх умовах мало хто дотримується всіх належних норм. Погано промиті овочі, «економія» на нормальних кришках, скорочений час стерилізації банок і неналежні умови зберігання консервації (наприклад, на балконі під палючим сонцем) — усе це нерідко призводить до отруєння. І якщо скуштувавши варення з пліснявою чи компоту, що забродив, можна відбутися банальним розладом шлунку, то споживання продукту, в якому «оселився» збудник ботулізму, часто завершується в реанімації. А інколи призводить і до фатальних наслідків.

Усі ми наче знаємо, що харчуватися треба правильно. Але що це означає на практиці? Чи справді продукти, які ми звикли вважати «шкідливими», не приносять жодної користі організму, скільки можна їсти сала і чим загрожує здоров’ю «легке» масло, «УМ» розпитала дієтолога Оксану Скиталінську.

«Уперше в Моршині? Вітаю у раю!» — урочисто заявляє струнка вродлива жінка з копицею густого волосся. А я всього лише запитала, як пройти до бальнеолікарні. Віра — так звати мою нову знайому — схоже, зраділа можливості розповісти «неофітці» про «найкраще місце на землі», «кладовую здоровья» тощо. Увічливо посміхаючись на ці пафосні штампи, думаю, як би відкараскатися від набридливої пані. Аж тут дещо в потоці її свідомості змушує прислухатися. «Я вперше приїхала сюди на 50–річчя — колеги путівку подарували, бо була така запрацьована й змучена, що хоч лягай та помирай. Приїхала аж зелена, а через 24 дні повернулася додому, як огірочок. На роботі ніхто не впізнавав! Відтоді раз на рік, як штик, — на оздоровлення в Моршин. Уже 14–й раз тут...»

«Невже вам 64?..» — повірити в це просто неможливо. Віра, якій на око більше 50 й не даси, задоволено усміхається: «Ніхто не вірить. А все — завдяки Моршину!».

До розповіді запорізької шанувальниці курортного містечка на Львівщині про чудодійний вплив Моршина на здоров’я та вроду («про болі в печінці й думати забула, обмін речовин аж «літає», шкіра стала чиста, як у немовляти, навіть волосся, яке раніше лізло клоччям, погустішало ледве не вдвічі!») авторка цих рядків спершу поставилася скептично. Але вже через тиждень на власному досвіді переконалася: цілюща моршинська вода в комплекті з кришталево чистим повітрям, дбайливим медперсоналом та лікувальними процедурами творить справжні чудеса. І дарма кажуть, що здоров’я не купиш — судячи з вартості путівки в санаторії об’єднання «Моршинкурорт», інколи воно не таке вже й дороге...

Київські онкологи та кардіохірурги проводять спільні операції, щоб рятувати хворих, які раніше вважалися безнадійними. На спільному рахунку найкращих фахівців Національного інституту раку та НПМЦ дитячої кардіології та кардіохірургії — уже п’ять успішно прооперованих дітей. Це були вкрай важкі випадки (гігантські ракові пухлини та проблеми з серцем), коли фахівці однієї спеціальності не могли впоратися з хворобою. За науковими даними, у світі ще ніхто не виконував таких спільних оперативних втручань.

Тільки батьки дітей, хворих на аутизм, та спеціалісти, які регулярно займаються з такими малюками, до кінця розуміють, наскільки важко буває пробити «панцир» відсторонення дитини–аутиста, зробити так, щоб вона відкрилася і впустила у себе світ. Хвороба непроста, тож до появи позитивних зрушень може минути не один місяць наполегливої роботи. Інколи на «розкриття» аутиста йдуть довгі роки. Проблему поглиблює те, що в нашій країні практично неможливо знайти заклад із комплексним підходом до цієї хвороби. Наявні дитсадки і школи більше орієнтовані на американську — освітню — методику, коли дітям прищеплюють певні уміння, навички, знання, необхідні для адаптації в суспільстві. Тоді як у багатьох країнах Європи (зокрема Франції, Англії) спеціалісти займаються передусім лікуванням дітей, більше уваги приділяють психотерапевтичній складовій. Росіяни ж (московська школа) поєднують навчання, адаптацію та лікування в єдиний комплекс. І саме таку систему президент Професійної асоціації дитячих аналітичних психологів (ПАДАП), кандидат психологічних наук, дитячий психотерапевт Оксана Залеська та її колеги називають найбільш вдалою та ефективною. Шкода лише, що московська школа роботи з дітьми–аутистами у нашій країні практично не представлена...

Не так давно «УМ» писала про непросту ситуацію з раком щитовидної залози в нашій країні, зростання кількості хворих та нерозривний зв’язок патології з віддаленими наслідками аварії на ЧАЕС і про необхідність покращення допомоги таким пацієнтам. І ось — гарна новина. У Міністерстві охорони здоров’я розробили проект наказу «Про вдосконалення надання медичної допомоги хворим на рак щитовидної залози». Цей документ максимально враховує зміни, які сталися за останні 25 років у принципах діагностики та лікування таких хворих. Передусім наказ захищає права людей, які на момент вибуху на ЧАЕС були дітьми, та найбільш опромінених категорій населення — ліквідаторів аварії, евакуйованих із забруднених територій чи їх мешканців.

Чи доводилося вам купувати в магазині йогурт, молоко, жувальну гумку, вівсяні пластівці, кетчуп або інший продукт, який «обіцяє» покращення здоров’я в разі регулярного вживання? Мені — так. При цьому, звісно, хочеться вірити, що від харчів, які лежать на полицях супермаркетів, справді покращується робота шлунка, зникає дисбактеріоз чи стають міцнішими кістки. Але більшість знайомих лікарів до цих написів ставляться скептично. Мовляв, це ж скільки треба з’їсти продукту, який містить кальцій, аби дійсно зміцнити кісткову тканину?

Про диво–вулики пасічника Григорія Тестюка з села Малятин Гощанського району, що на Рівненщині, доводилося чути давно, але от завітати на його обійстя та на власні очі побачити процес лікування, якось не випадало. І от нарешті, здолавши маршруткою понад шістдесят кілометрів, потрапила до відомого бджоляра. Григорій Олександрович зустрічає в брилі — як і личить справжньому пасічнику. Нині літо, отож сезон лікування у вуликах у самому розпалі.

Холерна епопея на Донеччині, яка тривалий час була топ–новиною українського (і не тільки) медіа–простору, схоже, таки добігає кінця. І якщо на початку спалаху в Маріуполі лікарі та науковці мали більше запитань, ніж відповідей, то сьогодні фахівці можуть розповісти багато цікавого. Зокрема, про те, чим холера–«іноземка» відрізняється від «синьо–жовтої»; навіщо столичні науковці з’ясовують «прізвище, ім’я та по батькові» того штаму, який спричинив спалах у курортному місті; як епідеміологи методом «наводки» шукали джерело інфекції та чим закінчилося їхнє розслідування. А найголовніше — наскільки реальним є виникнення нових спалахів холери на території України. Про це і не тільки «УМ» дізналася від директора Інституту епідеміології та інфекційних хвороб імені Л.Громашевського НАМН України, доктора медичних наук Віктора Марієвського.

Коли дорослі хворіють на так звані «дитячі» інфекції, це зовсiм не привiд для кпинiв. Річ у тім, що в більшості випадків кір, краснуха, вітрянка, «свинка» тощо у людей старшого вiку має набагато важчий перебіг, дає більше ускладнень, ніж у дітей. Нерідко дорослі пацієнти опиняються в реанімації, а потім довго заліковують проблеми з печінкою, нирками, органами травлення, які з’явилися на тлі нібито не страшної, але дуже несвоєчасної хвороби.