Цьогорічне літо і початок осені на Буковині, як ніколи, багаті на гриби, особливо білі, або, як їх називають місцеві селяни, «справжні». І в липні, і в серпні міські ринки були завалені цим лісовим делікатесом. За кілограм білих грибів просили 15 гривень, за кілограм гарнесеньких маслят — 5-6 гривень, сироїжки продавали навіть не кілограмами, а кошиками і відрами й недорого.

Група людей виходить з львівського будинку на вулиці патріарха Йосипа Сліпого, 7. За цією адресою розміщене об'єднання «Самопоміч», про діяльність якого говорять все більше не лише у Львові, а й у інших містах України. Люди щось жваво обговорюють. Підходимо, починаємо розмову: «Вчора ми прокинулись від шуму техніки, — розповідає пані Олена. — Ми до вікон і бачимо, що бульдозер зносить наш дитячий майданчик. Кажуть, будуть дім будувати.

За різними даними, у Криму близько 2400 фермерів. Цифра нібито солідна, проте погоди в аграрному секторі автономії вона поки що реально не робить. Це визнає співрозмовник «УМ», фермер майже з 12-річним стажем, президент тутешньої Асоціації фермерів і приватних землевласників Сергій Тур. Адже його колеги спромоглися лише на 5 відсотків загальнокримського виробництва зерна. Щоправда, на ринку овочів і фруктів їхня питома вага дещо вища, та все ж не настільки, щоб констатувати прогрес чи загалом разючі переміни у фермерському русі.

Сезон цукроваріння на Черкащині, яка цієї осені започаткувала його однією з перших у державі, розпочався досить символічно: під час пуску Селищанського цукрового заводу в Корсунь-Шевченківському районі перший мішок цукру заводчани та черкаський «губернатор» відправили сиротам Чигиринської школи-інтернату. Голова облдержадміністрації Олександр Черевко навіть фломастером намалював на тому мішку підкову.

Перша порція адреналіну була зовсім не очікуваною. Зупинившись на короткий перепочинок перед Черником, я зіскочив з дороги на пониззя пригірського моріжка і загруз кросівками в болоті, замаскованому м'яким оксамитовим килимом моху. Аби вийти на твердий грунт, довелося хапатися за гілляччя старого пенька. Раптом з-під нього вигулькнула Вона (так абстрактно горяни називають гадюку) і неквапом почала відповзати. Лише через кілька секунд я збагнув, на яку небезпеку наражався (вужів із жовтими «вушками» знаю добре). Може, така близька зустріч з Нею обійшлася без «отруйного контакту» тому, що наближається Воздвиження Чесного Хреста.

Позавчора київський «Сокіл» вперше в сезоні приймав гостей на своїй ковзанці «Авангард», на трибунах якої відразу зафіксували аншлаг. Звісно –до України завітали чемпіони Білорусі з мінської «Юності». Чотири перемоги «соколят» на старті першості надали оптимізму українським уболівальникам, а помірковані люди розумiли: 12 очок було здобуто в протистоянні з клубами апріорі слабшими за киян, і з жодним із призерів шляхи «Сокола» поки що не перетиналися. Поєдинок з «Юністю» мав стати для підопічних Сеуканда фактично першим випробуванням на справжню міцність.

Наче недавно це було, але минуло вже більше року, як 22-річна українська плавчиха Яна Клочкова здобула дві золоті медалі на Олімпійських іграх в Афінах. Після цього наша «Золота рибка» зникла зі спортивних горизонтів, вирішивши відпочити, але пообіцявши повернутися. Уродженка Криму, а нині мешканка столиці з'являлася лише на рiзноманітних заходах світського життя, як-то весілля подруги Лілії Подкопаєвої в Донецьку та прийом на честь 14-ї річниці незалежності в Києві. Але нарешті з'явилася інформація, що Клочкова почала тренуватися у США і навіть узяла участь у міжнародному старті.

Найуспішніша українська плавчиха Яна Клочкова вирішила спробувати свої сили й у бізнесі. Інвестувати зароблені на водяних доріжках світу кошти зіркова Яна вирішила в ливарно-механічний завод «Ісполін», що в місті Дубно на Рівненщині.

Востаннє у I групі Євро-Африканської зони Кубка Девіса чоловіча збірна виступала у 2001 році. Відтоді були безуспішні спроби повернутися з нижчих ешелонів на більш пристойний рівень. І ось із приходом на місце капітана нашої команди Володимира Богданова і трьох перемог поспіль українцям залишилося зробити один крок, щоб скласти компанію таким поважним суперникам, як збірні Німеччини, Сербії, Великої Британії...