Добре, що чарівна росіянка Марія Шарапова займається не боксом, а тенісом. Була б Маша боксеркою — не бачити б їй чергової позаспортивної нагороди. Хоча їх друга ракетка світу, щоправда, вже й без того має ще більше, ніж тенісних трофеїв. До яких тільки списків не входить Шарапова: і найгарніших спортсменок, і зірок із найстрункішими ногами, і найсексуальніших жінок світу, і найбагатших, і... Словом, популярність Марії просто зашкалює. А тепер ось її врода підкорила ще й стоматологів.

Коли заробляєш на життя красою й досконалістю власного тіла, то, хоч-не-хоч, будеш дбати про його цілісність і бездоганність. Не дивно, що топ-моделі й зірки шоу-бізнесу завбачливо страхують свою зовнішність на шалені суми. Ноги, груди, сідниці, губи й навіть волосся (від облисіння) — усе це, залежно від того, якою саме частиною тіла найбільше пишається знаменитість, нерідко стає об'єктом зацікавлення страхової компанії. У разі пошкодження дорогоцінної зіркової «деталі» страховики згодні виплатити застрахованій особі вельми кругленьку суму.

Один із чільних представників Ватикану, кардинал Тарчісіо Бертоне, зізнався: він та його колеги-кардинали мріють про власну футбольну команду, яка входила б до вищої італійської ліги і змагалася з «Ромою», «Інтером» та іншими грандами. Держсекретар Ватикану сказав, що серед церковних семінаристів та молоді, яка входить до католицьких клубів Італії, дуже багато молодих талановитих футболістів. Стосовно кольорів клубу, то ними, без всякого сумніву, мають бути біло-жовті кольори Ватикану.

«Комеді-клаб»: ніколи ще слова «жопа» і «сука» не викликали стільки овацій.

«Нафтове серце» Литви, паливно-переробний комплекс у Мажейках, придбав польський гігант — компанія PKN «Орлен». Таким чином було зроблено найбільшу закордонну інвестицію в історії сучасної Польщі й найбільшу акцію за час існування Литовської біржі. Важливість цієї стратегічної операції підкреслила присутність прем'єр-міністрів Польщі та Литви при передачі акцій. Загалом полякам контрольний пакет у 84,36% акцій компанії «Мажейки Нафта» обійшовся у 2,34 млрд. доларів. Литовський уряд планує зберегти за своєю державою 10% акцій. За словами прем'єр-міністра Гедимінаса Кіркіласа, цю подію можна розглядати і як «історичне порозуміння на додаток до 15-ї річниці встановлення дипломатичних відносин із Польщею».

Польсько-німецькі відносини вкотре затьмарені. Цього разу — інтригою, пов'язаною з бурхливою діяльністю Німецького центру депортованих, який склав 22 позови до Європейського суду проти Польщі. У цій інституції вважають, що після Другої світової війни Польща застосовувала проти німців колективну відповідальність, що полягала у масових депортаціях і конфіскації майна. Адвокат центру кваліфікував це як злочин проти людства, котрий не має строку давності; метою ж позовів є повернення колишнього майна, а не фінансове відшкодування.

«Сьогодні, коли є стільки мурів між людьми, так прекрасно побачити фільм про отця Омеляна Ковча, людину, яка руйнувала ті мури і будувала мости від однієї душі до іншої», — сказав на презентації документальної стрічки «Парох Майданека» предстоятель УГКЦ Любомир Гузар. Отця Омеляна Ковча, батька шістьох дітей, позначили в концтаборі Майданек номером 2399. Він провів там вісім місяців, зустрів Різдво 1944-го і писав своїм рідним: «Поза небесами це єдине місце, де я хотів би бути». Ковч казав, що і в пеклі концтабору бачить Бога. Отець, мабуть, єдиний з ув'язнених священиків, не тільки не приховував свого сану, але й сповідував в'язнів і служив літургію. Якось, ще до концтаборів, у Перемишлянах, де він був священиком, нацисти підпалили синагогу з євреями, які молилися всередині. Отець Омелян увійшов до палаючої будівлі і почав виносити звідти зомлiлих людей. Адміністрація в'язниці у Львові на прохання митрополита Шептицького була готова звільнити Омеляна Ковча, вимагала лише підписати заяву, що він не буде допомагати потребуючим, зокрема єврейській громаді. Ковч відмовився.

Якщо почати з крилатої фрази Леоніда Фінкельштейна, директора видавництва «Факт», про лінійку як найдоцільніший метод вимірювання об'єму української літератури на книжковому ринку, то польську, в такому разі, слід вимірювати товщиною долоні. Підходите у столичній книгарні до полиці з українською чи польською літературою, дістаєте лінійку або долоню — і встановлюєте «ємність ринку». Сумно. Зате просто.

Складається враження, що у сенсі розширення і зміцнення релігійної свідомості гіркий досвід перебування в соціалістичному таборі пішов на користь польським письменникам. Враження, безперечно, суб'єктивне і стосується винятково літератури, не претендуючи на жодні ширші соціокультурні аспекти і не поширюючись на інші життєві царини. Стосовно ж Ольги Токарчук, однієї з найуспішніших польських письменниць середнього покоління, то релігійність у її творах неймовірно органічна, ненав'язлива і водночас всеохопна і гармонійна. Боюсь, на теренах України, надто центральної та східної з їхнім насадженим «вогнем і мечем» атеїзмом, з одного боку, а з іншого боку — гвалтовним і святенницьким православ'ям кремлівської розфасовки, елемент глибокої релігійності в літературі відчують хіба що представники РУН-віри. Це, звісно, жарт, хоч і не надто оптимістичний. Зрештою, Ольгу часто називають «просвітленою песимісткою».

«Коли я була маленькою, я одного разу ловила зірки. Виставила на ніч склянку на підвіконня. І знаєш, що було вранці? Стакан у ванній кімнаті, а в ньому — бабусина щелепа». Отакої... Старі баби, робить висновок Гретковська, жеруть зірки. Чоловіки жеруть жінок. Перед цим відгодовуючи останніх власною спермою та своїм — «рожевим і гірким на смак» — членом. А по всьому знову ведуть набивати шлунок: «Поїмо чого-небудь? Вони тут нахвалюють гусячу печінку...».