По смерті Московського патріарха Алексія ІІ питання про його наступника постало практично одразу. Святе місце предстоятеля найбільшої з православних церков не може залишатися порожнім довгий час, але й змагання між претендентами на нього не може проходити у формі боротьби, тому, швидше за все, проходитиме воно у формі «підкилимної політики». Минулої суботи на засіданні Священного синоду Української православної церкви Московського патріархату ієрархи цієї церкви прийняли офіційне звернення до свого митрополита — Володимира Сабодана — з проханням погодитися на висування його кандидатом на патріарший престол.

Коли у 2006–му фракція «Нашої України» у Верховній Раді оголосила про свій перехід в опозицію, її представникам довелося вислухати чимало кпинів. Мовляв, маючи свого Президента, бути в опозиції — чи й не ха–ха. Однак якщо врахувати, що, відповідно до оновленої Конституції, правлячою вважається парламентська коаліція на чолі з Прем’єр–міністром, то в опозиційності проющенківських «нашоукраїнців» до «антикризової» більшості й уряду Януковича принаймні була логіка. Відтоді й без того нездорова українська політика остаточно захворіла на шизофренію, і тепер ми маємо значно химерніший витвір її збоченої фантазії: опозиціонера... на посаді Прем’єр–міністра. Без жартів: керівник уряду, лідер коаліції та найбільшої в ній і другої за величиною в парламенті фракції на повному серйозі заявляє про свій перехід в опозицію. При цьому з прем’єрським портфелем Юлія Тимошенко, звісно, розлучатися не збирається.

Акція «Досталі!», широко анонсована напередодні як «повстання середнього класу», обернулася пшиком. Автомобілі якщо й сигналили більш–менш масово, то хіба на вулиці Грушевського в Києві. Та й то це вочевидь були ініціатори протесту, які навмисно приїхали на Печерські пагорби з прапорами й гаслами, аби «надавіть на власть». А загалом столиця та інші українські міста їхали й працювали у звичному режимі, хай там як «знедолених» представників «середнього класу» закликали підтримати акцію хоч автомобільним клаксоном, хоч будь–якою іншою дудкою.

Нову методику лікування цукрового діабету, досить популярну в сусідній Росії та країнах Європи, запровадили в Черкаській міській лікарні № 3. Трохи більше року тамтешні ескулапи почали застосовувати озонотерапію у спеціально відкритому кабінеті. Відтоді співробітники цього медичного закладу вже пролікували понад 600 хворих на цукровий діабет. Були серед пацієнтів і діти від 12 років, і люди похилого віку — не тільки черкащани, а й мешканці Дніпропетровська, Полтави та Кіровограда. Тож кабінет, у якому проводять озонотерапію, постійно завантажений.

Нагадаємо, що 16 грудня Генпрокурор Олександр Медведько направив своє подання на арешт нардепа Богдана Губського до апарату ВР, але вже під вечір того ж дня спішно відкликав його. Із власних джерел «УМ» дізналася, що сталося це після жорсткої розмови Прем’єр–міністра Юлії Тимошенко з паном Медведьком, яка стала на захист одіозного БЮТівця. Відтак пан Губський поки що уник розгляду питання про позбавлення його депутатського імунітету і відповідно арешту. Як ми повідомляли, інший БЮТівець — Григорій Омельченко — не лише надав «УМ» копію подання Генпрокурора, а й направив на ім’я Медведька депутатський запит, у якому цікавиться причинами відкликання подання, просить повідомити, чи зверталася до нього Тимошенко з проханням залишити Губського у спокої тощо. Минулої п’ятниці цей запит Омельченка зачитав у парламенті голова ВР Володимир Литвин.

Скільки нових персоналій приходило до влади в Україні, стільки разів представники регіональних засобів масової інформації чули обіцянки, що державну пресу таки роздержавлять, а, відповідно, редакційні колективи матимуть більше свободи дій, аби перейти з режиму дотування із місцевих бюджетів на самоокупність. Утім кожна влада розуміє, що «кишенькові» ЗМІ їй украй необхідні для маніпуляції думкою населення «на місцях». Та якщо у попередні роки це «розуміння» супроводжувалося виділенням необхідних, на покриття примх тих чи інших політичних сил, коштів, то в період світової кризи низка державних ЗМІ опинилася в ситуації, коли і грошей на них не вистачає, і працювати в таких умовах стає нестерпно.

У невеличкій галереї в центрі Києва четвертий рік поспіль перед Різдвом художниця Євгенія Гапчинська відкриває свої виставки — це її святкова традиція, подарунок собі і трішки бізнес. Остання називається «Для чого дівчаткам хлопчики?».

Логічною, завершальною крапкою ювілейного року композитора Геннадія Ляшенка — цьогорічного лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, став заключний концерт, присвячений 70–річчю від дня його народження.

Ситуація з ювілеями видатних людей у нашій країні є катастрофічною. А якою вона може бути, коли відсутня державна стратегія культурного розвитку, в якій, за логікою, мав би бути й пункт про визначні дати.

Про досягнення вченого світового масштабу Іллі Мечникова, котрий народився в невеликому селі Іванівці на Харківщині і так багато зробив у своєму житті, добре відомо. У 23 роки він був доктором зоології, потім став професором Санкт–Петербурзького університету, завідувачем лабораторії Пастера в Парижі.