У той час як біатлон, та й загалом увесь український спорт, готується до суттєвого скорочення фінансування з боку держави, наші «стріляючі лижники» продовжують радувати своїх шанувальників. На другому етапі Кубка світу першу медаль сезону для України здобула чоловіча естафетна команда, тепер же дівчата «зрівняли рахунок» у заочній суперечці статей.

Позитивні емоції, які, було, охопили вітчизняних шанувальників хокею після двох перемог збірної України над командою Данії в київському Палаці спорту, дуже швидко розвіялися минулої суботи. У фіналі «Кубка Полісся» в Гомелі українці були нещадно биті білорусами.

Минулої суботи світ востаннє в цьому році побачив чемпіонський двобій у суперважкій вазі (понад 91 кг). Хоча, чесно кажучи, краще б світ його не бачив. Російський гігант Микола Валуєв у Цюріху захищав титул найкращого за версією Всесвітньої боксерської асоціації (WBA) у дуелі з ветераном рингу — американцем Евандером Холіфілдом.

У п’ятницю в книгарню «Є» по страшній ожеледиці прийшли: похвалений у цьому році всіма найсуворішими критиками письменник і журналіст Михайло Бриних із дружиною Вікторією Стах; іменинниця Марія Матіос у гламурній блузці, яка переливалася лелітками всіх кольорів веселки; як завжди усміхнена Леся Воронина з манною кашею, здобреною родзинками і цукатами; успішна адвокат, телеведуча і письменниця Лариса Денисенко з красивою густою гривою шоколадного кольору; невідома загалу жінка суворого вигляду — Ірина Чернова. Це були люди першого ряду, кожен із них мав шанс поїхати з книгарні з 11 тисячами гривень — таку суму встановили організатори конкурсу «Книга року Бі–Бі–Сі», який придумала, зорганізувала й адмініструє чотири роки поспіль Світлана Пиркало, письменниця, журналістка, кулінарка й егоїстка, яка живучи в Лондоні, не забуває своїх українських колег–письменників.

У малому залі Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки було темно і шумно. Галасували, чи то пак інтелектуально перемовлялися, про дива у літературі письменники, книгомани, журналісти і просто друзі організаторів конкурсу «Коронація слова». Через неповні два тижні закінчиться прийом рукописів на 2009 рік, а щоб по світу не йшла порожня слава про конкурс, організатори — компанія «Крафт Фудз Україна», вирішили провести останню в цьому році презентацію–імпрезу книг–переможців 2008 року. До дійства підійшли оригінально — п’ять письменників, романи яких уже вийшли друком, самі мали придумати презентацію–виставу, а їхні виступи режисер мистецького вечора Сергій Архипчук доповнив музичним супроводом гуртів «Холодне сонце», «Рутенія», грою віртуального акордеоніста з гурту «ЙоГурт» Данила Денисова, баладами бардів і танго від Ансамблю Збройних сил.

Це свідчення не стільки літературної цінності її творів, як ареалу мешкання їхніх героїв. Кожен поважний літературний критик із повним правом може собі дозволити вдарити по руці, яка це пише, але таки наважусь провести паралель між творчістю пані Левицької і лауреата Нобелівської премії Джона Кутзеє. Як вона, так і він «згодовують» зажирілому і відвиклому від побутових страждань західному читачеві історії з життя людей, мешканців країн третього світу. Вони пишуть про мешканців своєї історичної батьківщини, але так чи інак від тієї батьківщини відірвані. Хіба що твори Кутзеє позначені чорною облямівкою моторошного і таємничого культу Вуду, а в Левицької глевкий корж східнослов’янського буття присмачений солодким маком невмирущого язичницького гумору.

Проїжджаючи трасою Київ—Ковель (у народі знаною як «варшавка») з боку Сарн, першим населеним пунктом, що вигулькне на небокраї відразу за лісом, буде село Городець — своєрідні ворота Володимирецького району. Ще здалеку видно стелу з літерами, що зафіксували назву села, а на самому її вершечку — лелече гніздо. Нині зима, але якщо напружити уяву, то можна почути дзвінкоголосий скрекіт буслів, які ніби закликають на гостину: заїжджайте, мовляв, тут вам завжди раді. Отож й користуємося символічними запросинами — щоб ближче познайомитися з поліською глибинкою. А завітали ми сюди на свято «Городецький автограф», яке завдяки ініціативі та ентузіазму уродженця цього села письменника Віктора Мазаного, вже стало традиційним і цьогоріч відбувалося вчетверте. І те, що сюди, у це поліське село, якісь дивні біоструми приваблюють чимало українського письменства (а побували тут з візитами й висадили дерева на Алеї письменників України, назавжди «вростаючи корінням» у цю поліську землю, лауреати найвищої відзнаки держави — Національної премії ім. Т. Шевченка — В’ячеслав Медвідь, Петро Засенко, Петро Перебийніс, Олексій Дмитренко та ін.), не просто випадковість, а певна закономірність. Адже село має дуже давню й цікаву історію.

Для більшості українських дітлахів Новий рік — це обов’язкова ялинка з прикрасами, Дід Мороз та Снігуронька з купою подарунків, казкові вистави, хороводи, конкурси, ковзанка, катання на санчатах та інші цікаві заняття. На жаль, така розкіш доступна не всім. У дитячому онкогематологічному відділенні Київського обласного клінічного онкологічного диспансеру, розрахованому на 40 місць, проходять лікування діти до 18 років. Вони так само хотіли б пограти у сніжки чи потанцювати навколо найвищої столичної ялинки на Майдані, але важка хвороба не випускає їх зі стін лікарні. Та й із подарунками у них інша ситуація...