Усе позаду: найстрашніша для українців і найбільш затяжна історія із захопленням сомалійськими піратами 24 наших моряків на судні «Аріана» закінчилася щасливо. Усі живі, хоча й не всі здорові, проте Українська держава стримала слово: Новий рік екіпаж «Аріани», швидше за все, зустрічатиме вдома. Таємність і «закадровість» та «підкилимність», які завжди супроводжують переговори з піратами про звільнення заручників, породжували чутки з самого 2 травня, коли судно потрапило в сомалійський полон. Надто ж активно чутки почали плодитися з четверга, коли Президент Віктор Ющенко оголосив, що «Аріана» вільна!

Днями Бабушкінський районний суд Дніпропетровська під головуванням Тетяни Кудрявцевої ухвалив рішення, яке ще довго згадуватимуть як наочне свідчення топтання в Україні державної мови. Причому людьми, яких саме ця держава і наділила чималими владними повноваженнями, — співробітниками Державтоінспекції. Як уже повідомляла «УМ», голову Дніпропетровської обласної організації Спілки офіцерів України, колишнього бойового пілота, полковника Віктора Таратушку, який їхав разом зі ще одним полковником із рідного села Могилева у Царичанському районі, саме за українську мову хвацькі даішники у найпрямішому розумінні слова тицьнули обличчям в асфальт.

На таке питання наштовхнула постановка роману Марії Матіос «Солодка Даруся» відразу у двох театрах: Івано–Франківському академічному обласному українському музично–драматичному театрі ім. Івана Франка та Чернівецькому драматичному театрі ім. Ольги Кобилянської. Той, хто читав «Солодку Дарусю», знає наскільки це важкий пласт для сприйняття, що вже казати про інсценізацію. Інші прозові твори сучасних українських письменників, що ставлять на кону, також свого часу сколихнули культурну аудиторію: «Московіада» Юрія Андруховича та «Польові дослідження з українського сексу» Оксани Забужко. Очевидно, українським театрам не вистачає сильної й цікавої драматургії, якщо вони беруться за адаптацію прози — хорошого, проте все ж таки не театрального матеріалу.

Чесно кажучи, голова довго противилася читанню нової книжки Марії Матіос «Кулінарні фіглі» (Л.: Піраміда, 2009). Думалося: та це ж, либонь, кон’юнктурний дубль давнішого видання «Фуршет від Марії Матіос» (Л.: Кальварія, 2002) — видавці просто вигадали штучний інформ–привід, аби затримати клієнта на ринку. А тут іще навмання відкрив «Фіглі» й одразу побачив звернення авторки до «свого незрадного Читача». Авжеж, маркетинг категорично забороняє надовго лишати цього читача поза новинками від кумирів...

Та водночас нашіптувала інтуїція: ти ж знаєш, що Матіос завжди інша, аніж сама себе презентує публіці, — читай, не пошкодуєш. Інтуїція не зрадила. Читання виявилося приємним та евристичним: відома письменниця таки постала іншою.

Візитна карточка Луганщини — нелегальні вугільні копанки. В ярах, полях і навіть на околицях міст бовваніють споруди, призначення помітно неозброєним оком. Нині, скаржаться луганчани, копанки вже «витісняють» мешканців міст і з’являються, скажімо, на території ... місцевих кладовищ — вугілля добувають просто на місці поховань. Причому якщо офіційні шахти нині переживають кризу, скорочують видобутки, то копанки — живуть і процвітають, постійно нарощуючи обсяг ніде не зареєстрованого твердого палива. Саме в цій формулі і криється успіх «чорних вуглекопів»: кошти від їхньої роботи поповнюють не держбюджет, а приватну кишеню.

Шахтарі ж від небезпечної й травматичної праці багатими не стають: навіщо господарям вугільних регіонів платити їм достойну зарплату, якщо на місце одного працівника — в умовах безробіття — претендує кілька?..

Поняття «гумор» непомітно для стороннього вуха втратило додаток «український» і друкований аналог. Тепер гумор — тільки в телевізорі і, за окремими винятками, лише російськомовний. Не виправив ситуації навіть український телеканал «Гумор ТБ», який нещодавно оселився у кабельних мережах. Він транслює старі випуски російських гумористичних програм, які, у свою чергу, тасують радянські, перебудовчі та не нові російські зразки естрадного гумору зі старими випусками комедійних скетчів Віктора Андрієнка на кшталт «Кримінальна міліція» та повторами вітчизняних розважальних проектів на зразок «За гроші». Тобто кволі сподівання на те, що «Гумор ТБ» буде замовляти в Україні або виробляти власний свіжий та ще й смішний контент, поки що не справдилися.

Телеканал «Інтер» продовжує експериментувати зі своїм вранішнім блоком. Через тиждень щобудня в ефірі з’являтиметься п’ятихвилинна програма «Ша­лені татусі». «Ідея створити проект виникла після того, як до нас одночасно зателефонували дружини, коли ми сиділи в ресторані утрьох: Єгор (Бенкендорф — виконавчий продюсер телеканалу «Інтер». — Авт.), Діма (Носиков — співведучий програми. — Авт.) і я, — розповідає Олексій Семенов, ведучий «Шалених татусів», який свого часу отримав «Теффі» як автор, ведучий та режисер проекту «Дитячий адвокат», що виходив на одному з російських регіональних каналів.

Про вихід на український ринок MTV Networks — одна з найбільших музичних телемереж у світі, що віщає у 161 країні, оголосила ще влітку 2005 року. Проте весною 2006–го глядач не побачив музичної телепрем’єри. Натомість уже у вересні MTV Networks відкликала у ТОВ «Мрія–ТВ» — першого власника українського каналу — ліцензію на бренд MTV. На початку 2007 року заговорили про поновлення проекту. Інвестором каналу став інвестфонд Horizon Capital. І перший (і поки що єдиний) міжнародний канал в Україні вийшов в ефір. Нещодавно активи MTV Ukraine, за оцінками учасників ринку, за 15 мільйонів доларів придбала медіагрупа «Інтер».

«Матч останньої надії», «пан або пропав» — яких тільки драматичних заголовків не придумували до поєдинку українського й іспанського грандів у Києві. Проте на практиці все виявилося прозаїчніше: гості з Каталонії легко й невимушено довели, що нинішнє «Динамо» їм не рівня. Господарі ж черговий раз пропустили вирішальний м’яч на завершальних хвилинах гри, продовживши сумну традицію останнього десятиліття вибувати з боротьби на груповому етапі Ліги чемпіонів. Якби підопічні Газзаєва втримали хоча б нічию, то продовжили б виступи в Лізі Європи, а так — дивитимуться єврокубкові баталії по телевізору.

Якщо в групі F, де змагалося «Динамо», на вихід до «плей–оф» Ліги чемпіонів у заключному турі претендували всі чотири команди, то в інших трьох квартетах такої інтриги не було. Навіть у найцікавішій за складом когорті Е всі питання вирішили раніше, тому матчі тут мали, швидше, товариський статус.