Перша новина з Міністерства культури і туризму України після призначення Михайла Кулиняка ввела культурні кола у ступор. Як передав наприкінці минулого тижня канал «СТБ», Михайло Андрійович не наважувався ввійти в кабінет, який нещодавно залишив Василь Вовкун, допоки там не покропили свяченою водою отці з Києво–Печерської лаври. Ніхто не заперечує релігійних настроїв чиновника, але привселюдне освячення кабінетів як перша офіційна новина (учора сайт міністерства оновився повідомленням про Каталог викрадених музейних цінностей) відносить нас у часи тотального невігластва і мракобісся.

Як на те, в цей час до Києва навідався Вальдемар Домбровський, міністр культури Польщі 2002—2005 років, відомий як реформатор і промоутер польської культури. У рамках проекту «Європейський досвід: Польща» — Польського інституту і книгарні «Є» — минулої суботи він виступив у невеличкому залі книгарні на вулиці Лисенка. Послухати пана Домбровського людей набилося — не протиснутися. Серед них — голова Національної спілки кінематографістів Сергій Тримбач, кінорежисер Юрій Терещенко, кінокритик Володимир Войтенко, президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександр Афонін, директор видавництва «Смолоскип» Ростислав Семків. Із запрошених представників Міністерства культури прийшло кілька осіб, але не з найголовніших кабінетів. Пригадалося, як свого часу міністр Домбровський ділився реформаторським досвідом і з Юрієм Богуцьким, і з Оксаною Білозір. Але наші міністри так нічого й не перейняли. Чому польська культура сьогодні на рівних представлена у Європі, як політик має не боятися непопулярних рішень і з чого починається відродження нації в державі — у коротких нотатках із публічного виступу Вальдемара Домбровського.

У найближчі дні доля Василя Лазаровича, учасника «Євробачення» від України, може радикально змінитися. З січня артист активно готується до участі в конкурсі. Перший Національний згідно з Положенням 7 березня провів Фінал Національного відбору, де члени журі конкурсу методом голосування обрали пісню I Love You автора Брендона Стоуна. З нею Лазарович має виступити у травні в Осло. На участь у «Євробаченні» у Першого Національного коштів не передбачено. Василь Лазарович сам роздобув близько 800 тис. доларів, з яких уже витратив 150 тис., аби представити Україну на головній сцені пісенного конкурсу. Сьогодні його участь на межі зриву.

До останнього туру в чоловічій та жіночій суперлігах точилася боротьба за місце у квартетах, які в «Фіналі чотирьох» розіграють чемпіонство. І якщо в чоловічій компанії лідер був звичний, то в жінок минулорічний чемпіон опинився лише на другій проміжній позиції.

Хоч би скільки медики били в набат, закликаючи дівчат–підлітків їсти «по–людськи», а не сидіти на небезпечних для здоров’я дієтах, користі з цього мало. Сотні тисяч панянок морять себе голодом, прагнучи досягти «модельних стандартів». Але популярний жіночий журнал «Гламур» вирішив не здаватися і таки довести, що моделі «плас сайз» («плюсових розмірів») теж гідні обкладинки. Отож листопадовий номер видання прикрасить різнопланове тріо: худюща (з «нульовим розміром») бразильська топ–модель Алессандра Амбросіо, «нормальна» (себто трохи повнувата як для «ідеальної» манекенниці) Бруклін Деккер і вже «зовсім товста» Крістал Ренн, яка знімається переважно в рекламі одягу великих розмірів.

Новий здобуток сексуальних меншин на ниві на ниві боротьби за рівні права зафіксовано в Австралії. У цій країні людське створіння на ім’я Норрі Мей–Уелбі стало першою людиною, чию стать в офіційних документах позначили як «невизначену» (not specified).

— А що це там, на обрії, світиться?

— Рінате Леонідовичу, це ж сонце.

— Здуріти можна. Хочу собі таке саме в Донецьк.

Притулок «Світлий дім» існує без бюджетних дотацій та грантів та без коштів церковних структур. Винятково на благодійні пожертви окремих осіб, які приймають банальну, здавалося б, істину: людство єдине і чужих дітей не буває. Особливо тонко ця думка бринить у час передвеликоднього посту, коли християни готуються пережити Воскресіння. Адже у Пасхальній перемозі Христа «зайвих» нема, як каже засновник дитячого притулку «Світлий дім», корінний одесит, чернець ордену салезіян Української греко–католицької церкви Олександр Чумаков. «Світлому дому» — вже 15 років. За цей час із підвалу він перебрався у приміщення колишнього дитсадка, кімнати якого підлітки самі приводять до ладу. У коридорах пахне свіжою фарбою — хлопці декорують стіни. На вулиці кілька юнаків відкидають із доріжок сніг. Це — їхній дім, і вони охоче призвичаюються до ролі господарів. Диякон Олександр нагадує, що в державному сиротинці дитина перебуває до повноліття і після цього вже не може туди повертатися. Діти, які виросли у «Світлому домі», і після 18–ти вважають його за свою домівку.

Сьогодні тут понад 30 хлопців старших 14–ти: після тривалої боротьби з чиновництвом менших дітей позабирали до державних інтернатів. За малих держава чіпляється, їх можна, скажімо, віддати на усиновлення за кордон. А ті «переростки», що їх і до інтернату не візьмуть (вони неписьменні), і не всиновить ніхто, виявляються зовсім «зайвими». У «Світлому домі» вони з педагогами і психологами опановують грамоту, готуються до вступу в будівельне, автомеханічне чи залізничне училища. Загалом благодійний фонд «Світлий дім» допоміг уже понад трьом тисячам соціально незахищених дітей.