Після місяців невизначеності в Міноборони та Збройних силах нарешті призначено керівний склад. Попри очікування, масштабних «кадрових чисток» не відбулося, Михайло Єжель прийняв пост міністра оборони від т. в. о. Валерія Іващенка, командування Військово–Морськими силами прийняв віце–адмірал Віктор Максимов, який змінив «помаранчевого» адмірала Ігоря Тенюха, що залишив посаду з «морально–етичних міркувань». Решта посадовців ЗСУ, разом із начальником Генштабу генералом Іваном Свидою, підтвердила американське правило — «президенти приходять і йдуть, а генерали залишаються». Відтак стає розуміло, що головна увага нового «главковерха» Президента Віктора Януковича спрямована на флот, а точніше — на Чорноморський флот Російської Федерації.

«Що робила УНСО в Абхазії?» Про це детально розповідає днями презентована книжка спогадів Валерія Бобровича–Устима, командира українських добровольців УНСО, які у дев’яностих і на початку двотисячних років узяли щонайактивнішу участь у боях з абхазькими сепаратистами і російськими військами за цілісність Грузії. Проливши свою кров нібито за чужу країну, вони досі переконані, що захищали дальні підходи до України, а Грузія стала їм другою батьківщиною й досі шанує їхній вчинок.

Минулої весни найдорожчий художник у світі Деміен Херст привіз на персональну виставку в PinchukArtCentre три спін–машини, з допомогою яких можна було помалювати на сердечках, метеликах чи черепах. Для всіх бажаючих, а їх зібралося чи не пів–Києва, гуру contemporary art проводив майстер–клас як без особливих старань тиражувати графіку у стилі Херста. В круг машини художник закріплював великий аркуш паперу, де вже були контури малюнка, вмикав арт–апарат, круг починав набирати обертів, фарби розбризкувалися з різних боків і так за лічені секунди виходила графіка. Про розцяцьковані кольоровими бризками черепи у Києві встигли забути. І не згадали б по сьогодні, якби не виставка графіки відомих британських скульпторів із колекції Британської Ради — «Камінь, ножиці, папір», котру презентували у четвер у столичній галереї «Боттега». На ній передову позицію віддали трьом черепам Херста, які майже рік тому міг тиражувати чи не кожен українець.

«Подібний каталог уже видавали в Україні у 1998 році. На жаль, теперішній пухкіший: у першому було 23 музеї, у другому — 55 установ», — констатує сумну статистику голова Державної служби контролю за переміщеннями культурних цінностей через державний кордон України Юрій Савчук. У четвер очолюване ним відомство, що є структурним підрозділом Мінкульту, презентувало щойновиданий «Каталог культурних цінностей, викрадених з державних музеїв, заповідників, установ та приватних колекцій у 1999—2009 роках». Це паперова версія більш деталізованого електронного каталогу, що веде Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей разом із МВС та Інтерполом. Вихід видання спонсорувала Гільдія антикварів України, почесний президент якої — Дмитро Табачник. Юрій Савчук особисто подякував одіозному міністру, хоча його на презентації не було. Ситуація виглядала курйозною, зважаючи на публічні звинувачення Бориса Колесникова й причетність Табачника до скандалу з листами Грушевського й виставкою копій картин Яблонської.

Розмови про вічне для сучасного театру — розкіш, яку можна дозволити собі зрідка десь на малій сцені. Розважальні вистави красномовно домінують над виставами серйозними, і ця очевидність вкотре нагадує, що в мистецтві, як і в будь–якій іншій галузі, пропозицію диктує попит. Розумні режисери давно знайшли вихід із цієї ситуації: вони наче й погоджуються з тим, що заради каси доводиться йти на повідку у глядача, але на цьому шляху примушують цього самого глядача думати, аналізувати, сумніватися, переживати, згадати, врешті–решт, про свою приналежність до «гомо сапієнс»... Режисер Олексій Лісовець цю тактику використовує постійно і успішно. Дивитися його вистави — одне задоволення: сюжет розгортається органічно і невимушено, одна блискуча знахідка чіпляється за іншу... А «післясмак» спектаклю обов’язково з філософським підтекстом, розшифровка якого потребує душевних сил.

Другий том проекту «Україна: хронологія розвитку» (К.: Кріон), де репрезентовано історію давніх слов’ян та першого їхнього державного утворення — Київської Русі, — належить до книжок так званого постійного попиту. Авжеж, пересічному громадяниновічитачеві завжди цікаво перевірити, чи не втратили магнетичних властивостей ті кілька понять, що міцно вживлені у пам’ять школою. Одним із таких магнітів є поняття «Київська Русь».

Одним з аргументів проти недосконалості системи ЗНО, висловлених Дмитром Табачником ще до його призначення на посаду міністра освіти, є недоступність пунктів тестування. «Є маса випадків, коли діти, встаючи вночі, по 300 кілометрів тряслися в дорозі, щоб дістатися до пунктів тестування. В якому стані вони сідали за тести?» — обурювався він у квітні минулого року. А я згадала, як вступаючи до університету в 1991 році, вставала о третій ночі, щоб пішки подолати три кілометри до залізниці, потім дві з половиною години «трястися» електричкою до Києва, а потім ще й встигнути добратися на дев’яту ранку до університетських корпусів «на виставці». В якому стані я складала іспити?

До кінця навчального року кожної останньої суботи або неділі місяця в Національному університеті «КиєвоМогилянська академія» проходитиме акція «Перевір себе». У цих пробних тестуваннях може взяти участь кожен бажаючий, щоб отримати реальну оцінку своїх знань і, як висловився президент «Могилянки» Сергій Квіт, «підготуватися психологічно». Щоправда, ця послуга є платною і коштує 100 гривень. Деталі щодо тренінгу «Перевір себе» можна дізнатися на сайті www.ukma.kiev.ua.