У Черкаській міській лікарні №3, яка працює в режимі швидкої допомоги, хірурги вже два роки успішно рятують людей від геморагічних інсультів. І не лише черкащан, а й хворих із сусідніх областей, котрих спеціально привозять туди родичі. Лікарі кажуть, що ще двадцять років тому з таким недугом у стаціонари не клали. Бо хворих вважали безнадійними, і летальність перевищувала 70 відсотків.
Хочу розповісти про події 65–річної давнини, учасниками яких була сім’я батьків моєї дружини Білоус (Басюк) Галини Миколаївни в роки Другої світової війни.
Батька моєї дружини, Миколу Петровича Басюка, в перші дні війни мобілізували офіцером на фронт. 27–річна його дружина Валентина Яківна залишилася в Києві з трьома неповнолітніми дітьми: двома синами і дочкою — їм не пощастило евакуюватися, й вони опинилися в окупованому Києві фактично без засобів існування. А у травні 1943 р. їх, як і кількасот киян, заарештували німці, повантажили у товарні вагони й повезли в Німеччину. Але, мабуть, через те, що прямі шляхи до Німеччини було запружено ешелонами з військами і військовою технікою, то бранців повезли обхідним шляхом — ешелон із майбутніми остарбайтерами попрямував не на захід, а на південь. У кожному вагоні, крім людей, було по двоє озброєних німецьких вартових.
«Що ми за народ такий?» — театрально–патетично вигукує В. Яворівський у своїх виступах по радіо. А відповідь проста: подивіться, пане Яворівський, у дзеркало, і все побачите. Та запросіть, будь ласка, до цієї процедури пана Мовчана з його «Просвітою», пана Левка з його легендами, пані Матвієнко із танцюристами й співаками. Всі ви, поважні люди, тільки тим і займалися впродовж п’яти років, що творили компромат на Президента Ющенка, розчищали дорогу до президентства для пані з косою. А пані зі своїм блоком теж часу не марнувала...
Під час карантину в школах я забрала до себе онуків 9 і 10 років. А щоб вони даремно не гаяли часу, ми пішли в бібліотеку і набрали дитячих книжок.
У програмі на каналі «Рада» 13.03.2010 ви заявили журналісту, який брав у вас інтерв’ю біля каміна, що Степана Бандеру ви не вважаєте Героєм. Може, ви перегрілися біля цього каміна і як історик забули, хто є ви і хто є він. І що зробили ви, що Кучма дав вам Героя, і що зробив Степан Бандера, якому дали посмертно Героя України? Ви ще за Героя будете одержувати пільги різного роду, хоч зараз і соромитеся носити цю нагороду держави. Видно, добре усвідомлюєте, хто є ви і за що вам цю найвищу нагороду дали. Степан же нічого не одержить, бо він Герой на устах і в умах людей, бо не кожен може принести себе на вівтар свого народу, не в кожного вистачить сміливості оголосити незалежність держави, коли страшний ворог уже мав під ногами всю Європу. З таким сильним духом треба народитися. Його сім’я, як і його побратими по боротьбі, — це героїка нашого народу, не комуністичної брехні. За незалежність своєї Батьківщини він і його сім’я заплатили життям і свободою.
«Подивіться на наших сусідів, — директор Київської фабрики театрального реквізиту Олександр Дмитрович Олексюк показує в бік вулиці Річна, а це дві трамвайні зупинки від станції метро «Лук’янівська». — Рік тому поруч із новою багатоповерхівкою була школа, на базі якої працювали різні культурні заклади, підпорядковані київській мерії. З Київради прийшов до них лист, що будинок потребує реконструкції. Він був новіший і в кращому стані, ніж цей будинок, де зараз ми. Пригнали бульдозери, все розвалили. Сьогодні там автостоянка. От вам і заклади культури».
Щоб відчути масштаби фотоекспозиції «Минуле Поділля у старій світлині», що відкрилась у Вінницькому краєзнавчому музеї, досить назвати кількість представлених на ній робіт: понад тисячу сто. Вони охоплюють період від середини XIX століття (перший знімок, який зуміли відшукати колекціонери, датується 1850 роком) до 30–х років минулого століття. По суті, вона стала підсумком своєрідного фестивалю ентузіастів з усієї області — співробітники музею тільки відбирали найкраще з масиву візуальних історичних матеріалів, які їм запропонували індивідуальні збирачі, а також заклади освіти і культури із власних музеїв.
Пожежники, які напередодні Великодня виїхали за екстреним викликом у село Трибусівка Піщанського району, де горів житловий будинок, мусили відразу ж викликати міліцію. З палаючого житла вогнеборці винесли чотири трупи — двох дорослих та двох дітей, причому у трьох із загиблих були явні ознаки насильницької смерті: важкі рани на голові. У хаті жили 78–річна бабуся, її 22–річна онука та двоє дітей останньої — п’яти і двох років. За словами начальника Піщанського райвідділу міліції Сергія Гаджука, по тривозі підняли увесь особовий склад. Сусіди повідомили оперативникам, що останній тиждень у загиблих жив гість — далекий родич із Одещини, який приїхав відсвяткувати Великдень.
Відкрита черепно–мозкова травма, перелом основи черепа, забиття головного мозку тяжкого ступеня, множинні гематоми обличчя... Один лише перелік таких ушкоджень змушує здригнутися серце. У голові не вкладається, що завдав їх двомісячній (!) донечці рідний батько! Як повідомили «УМ» у Київському райвідділі міліції Полтави, того ранку мати крихітки разом із дворічним сином пішла у справах. Немовля лишила на татуся, колишнього «зека». А коли донька почала плакати, той став її вельми своєрідно заспокоювати...
