«Іра почувається прекрасно, от усе прибирає, пече. Мабуть, скоро буде народжувати, — пожартував напередодні Великодня Володимир Шинкарук, батько заслуженої артистки України Ірини Шинкарук. — Її мама теж прибирала–прибирала, а тоді зібралася і поїхала до пологового по Іру». І як у воду дивився: на другий день Великодня він уже став дідусем.
«Срібний ключ» (Silver Clef) — престижна музична відзнака у Великій Британії, яку курирує центр музичної терапії Nordoff Robbins. Щороку цю нагороду вручають відомим виконавцям світу за особливий внесок у британську музику. Свого часу її лауреатами були Елтон Джон, The Rolling Stones, Ерік Клептон, Дайдо, Take That. Відзнаку Muse мали отримати ще минулого року, але відмовилися. Цього року вони вирішили все ж прийняти нагороду.
Популярний американський репер Куліо, справжнє ім’я якого Артіс Леон Іві–молодший, 5 квітня не з’явився на слухання своєї справи. Минулого року в березні в аеропорту Лос–Анджелеса в його багажі знайшли кокаїн і апарат для куріння марихуани. Музиканту загрожувало трирічне ув’язнення. Завдяки співпраці Куліо зі слідством і зізнанні в тому, що він зберігав наркотики, суд призначив реперу 18–місячний курс реабілітації від наркотичної залежності, а також домашній арешт.
Учора Конституційний Суд оприлюднив своє рішення у справі про формування коаліції депутатських фракцій у парламенті. Вердикт — стовідсотково угодний новому Президенту та його парламентському зборищу: коаліція «Стабільність і реформи» — конституційна. Від учора саме поняття «коаліції депутатських фракцій» є абсурдним, бо визначальною цеглиною у побудові більшості знову став народний депутат, а не фракція. У парламенті ще більше укоріняться політична корупція, перебіжчики, тиск і залякування. Здається, єдине, що залишиться нам від пропорційно–парламентської системи — це формальна прив’язка депутата до конкретної фракції (за вихід із її лав карають позбавленням депутатства). В усьому іншому депутат зможе робити, що захоче. За великим рахунком, із ним теж, що хочуть, те й зроблять...
Учора в Українському домі скандально відкрилася виставка «Волинська різня: польські та єврейські жертви ОУН і УПА», організована громадським рухом «Русскоязичная Україна», яке очолює нардеп–«регіонал» Вадим Колесниченко, та польським Товариством увічнення пам’яті жертв злочинів українських націоналістів. Відкриття виставки ледь не зірвали протестувальники з різних українських громадських організацій, але прихід нової влади дається взнаки — довго обурюватися глумлінням з історії національного визвольного руху патріотам не дозволили.
У Киргизії триває революція. Не «оксамитова», але «кольорова» — кольору крові. На вулицях стріляють, люди бояться виходити з дому, магазини й кіоски розтрощено, де–не–де палають автомобілі й лунають вибухи — чи то петард, чи то гранат... Цими днями в середньоазіатській республіці, яка щойно відзначила п’яту річницю своєї «Тюльпанової революції», уже ніхто ні в чому не певен. Учора всі чекали, що нібито ще чинний (але вже швидше де–юре, ніж де–факто) президент країни оголосить про свою відставку. Курманбек Бакієв із відповідальним рішенням не поспішав, хоча, втікши зі столиці після оголошення надзвичайного стану, продемонстрував своє безсилля. Та і як інакше, якщо міліція перейшла на бік опозиції, некерований натовп захопив Будинок уряду, а обіцяні війська не поспішали «вводитися» до Бішкека й захищати владу. «Я не знаю, хто друг, а хто ворог. Ми боїмося всіх. І всі вони одне одного варті», пишуть в інтернет–блогах мешканці міст, де відбуваються головні заворушення. Українське Міністерство закордонних справ радить громадянам нашої держави утриматися від поїздок до Киргизстану, міжнародні організації закликають киргизьку опозицію та владу до мирного розв’язання конфлікту, а прем’єр–міністр РФ Володимир Путін запевняє, що «Росія тут ні при чому — ми самі були здивовані, коли в Киргизії таке почалося».
Львівська обласна рада від початку Незалежності займала чітку й безкомпромісну позицію у стратегічних питаннях всеукраїнської ваги. Нині, хоча демократичність президентських виборів та їх результат сумніву не піддаються, певні кроки уряду Януковича вже викликають серйозне занепокоєння депутатів «Галицького сейму», як іноді називають облраду. Про межу компромісу з новою владою і те, що «опозиції двох свіжостей не буває», «УМ» розповів голова обласної ради Мирослав Сеник. Нинішню посаду він обійняв як представник «Нашої України», а перед тим буч членом КУНу й УРП.
Узимку 1990–го Фома (Сергій Фоменко) вивів на сцену Київського фестивалю «Йолки–Палки», організованого популярною музичною сторінкою «Фонограф» газети «Молода гвардія», свій перший склад «День помирає рано». Запам’ятався Фома меланхолійно–сумними піснями і якимись нетутешніми, самозаглибленими образами. Пізніше, коли ми познайомилися, я довідався, що у нього в житті тоді був дуже важкий період і він фактично сповідався через пісні й шукав підтримки. До появи через сім років групи «Мандри» Фома мав сольний проект, грав у групі «ЯРН» і з Іваном Москаленком (він же — діджей Дербастлер) записав три спільні альбоми.
Хоча футболіста, який зараз грає в «Динамо» під 17–м номером, важко назвати старожилом команди, але без нього флагмана українського футболу вже якось і не уявити. Динамівську футболку Тарас Михалик надягнув у 2006 році, через рік після того, як «біло–синіх» залишив Андрій Гусин. Саме на його позицію придбали в «Закарпаття» вихованця волинського футболу. Відтак центральна вісь «Динамо» отримала справжнього бійця — працьовитого, жорсткого, непоступливого. А от у спілкуванні Тарас зовсім не нагадує непробивну стіну — простий, привітний, усміхнений хлопчина. Не дарма його так шанують київські фани. Попри насичений графік тренувань та скандали, пов’язані з останніми матчами «Динамо» (зокрема, Михалик у попередніх розмовах із журналістами визнав, що вилучений гравець «Металіста» Девич не бив його по обличчю, а «відмахнувся»), Тарас люб’язно погодився на інтерв’ю з кореспондентом «УМ». Оборонець розповів про життя у клубі, свої погляди на футбол та плани на майбутнє.
