Олександропіль — чимале село у Солонянському районі, яке стало відоме усій Україні після загибелі В’ячеслава Чорновола. Бо вантажівка, що зіштовхнулася з легковиком лідера Народного руху України, була саме звідси. І ось Олександропіль знову привернув до себе увагу. І знову трагічними подіями, яким дотепер ніхто не знаходить чіткого пояснення.
«До церкви ходжу, молюся, от лише у Воскресіння не можу повірити», — такі слова можна почути від багатьох християн. Утім саме на вірі у Воскресіння заснована християнська релігія, що поширилася на всіх континентах Землі. Християни різних народів відзначають своє найголовніше свято по–різному. Українці, як відомо, печуть паски і фарбують крашанки. І пов’язують Пасху з весняним відродженням довкілля — саме розпускаються перші листочки і квіти, повертаються з вирію птахи. Природа вивільняється від зимової скутості. Ці зовнішні ознаки святкування Пасхи поєднуються з її глибинним сенсом — ідеєю свободи й перемоги над гнобителем.
У суботу, 26 квітня 1986 року, зранку Валентина Шевченко була на роботі. «О дев’ятій мені зателефонував Василь Дурдинець, який тоді виконував обов’язки міністра внутрішніх справ. Доповів, що сталося в Україні за добу, і наприкінці додав, що була пожежа на Чорнобильській АЕС, — згадує Валентина Семенівна. — Але її, мовляв, загасили, усе гаразд. «А як люди?» — питаю. «Та нічого, — каже, — одні гуляють весілля, інші садять городи, треті рибалять на Прип’яті...».
Аварія сталася о 1 годині 23 хвилини, але й на ранок ще ніхто до кінця не усвідомлював, що минулої ночі ера «мирного атому» закінчилася. І що життя України тепер буде розділене на «до» і «після» Чорнобильської катастрофи. Валентина Шевченко, яка очолювала тоді Президію Верховної Ради УРСР, дуже добре пам’ятає той рік, адже опинилася в епіцентрі подій — доводилося ухвалювати непрості рішення, які не завжди подобалися Москві. «Чорнобиль для мене — як жива рана. Інколи починаю аналізувати: а чи все, що від мене залежало, зробила тоді? І не знаходжу того, чого б я не зробила», — каже Валентина Семенівна і згадує події тієї весни...
Андрій Курков — певно, найуспішніший письменник в Україні. Його романи, перекладені 33 мовами (на черзі 34–та, арабська), мають сумарно мільйонні наклади. На тлі нашої літератури, яка, за рідкісними винятками, лише в останнє десятиліття вибралася за межі власної держави, це серйозний успіх. Українці хотіли би приплюсувати цей успіх до свого національного его. Та Курков пише романи російською. Тому що він росіянин. І саме об цього «українського письменника, який пише російською» розбиваються дев’яті вали ідеї «русского міра» та «защіти русскоязичних граждан».
Чотирнадцять романів, але Андрій Курков не пише про себе і не повторюється. Інтелігентний, відкритий, фантазійний, працьовитий. Завтра йому, популярному пісьменникові і письменникові–популяризатору своїх україномовних колег (Курков чи не єдиний із «цеху» допомагає відомим вітчизняним літераторам знаходити видавничі контракти в Європі), виповнюється 50.
П’ятиразові чемпіонки України з хокею на траві та багаторазові — з індорхокею. Володарі Кубка європейських чемпіонів з індорхокею 2007 року. Чемпіони Європи–2010. Уже цього року — переможці відкритого чемпіонату Росії, а під прапором національної збірної — бронзові призерки чемпіонату світу–2011 з індорхокею в Познані. Які українські спортсмени в ігрових видах показували подібні результати? Це — про хокеїсток МСК «Сумчанка».
Кожен, хто знає цю команду, переконаний: її не було б, якби не Світлана Макаєва. Тренер–викладач СДЮШОР «Динамо», головний тренер муніципального спортивного клубу «Сумчанка» та національної збірної України з індорхокею. Жінка, яка разом зі своїми вихованками створює реальний позитивний образ міста Суми та всієї країни. Нещодавно заслужений тренер України отримала почесну відзнаку «За заслуги перед містом» I ступеня. Хоча найбільша нагорода для пані Світлани — коли достойно оцінюють її дівчат.
Видавництво «Смолоскип» більш–менш періодично видає збірники під складним серійним титлом: «Соло триває... нові голоси на пошану Соломії Павличко». Це — колективні роздуми над актуальними літературними проблемами. Цього разу відомі літературознавці замислилися над тим, що таке «історія літератури».
Дніпродзержинське видавництво раритетної книги «Андрій» далі дарує нам невідомого Шевченка. Цього разу це альбом–каталог «Повернені шевченківські раритети», підготовлений до друку заступником директора академічного Інституту літератури Сергієм Гальченком.
Північна Корея урочисто відзначила одне з головних державних свят — день народження засновника Корейської Народно–Демократичної Республіки Кім Ір Сена. Оскільки ця комуністична країна повністю закрита від «капіталістичних» (та й будь–яких іноземних) очей, про подробиці святкувань світовій спільноті мало що відомо. Хоча південнокорейським сусідам, які перехоплюють сигнал державного телебачення та радіо КНДР, інколи вдається дізнатися дещо цікаве. Очевидно, саме розвідники капіталістичної Південної Кореї відзняли й унікальні кадри, які днями потрапили в розпорядження інтернет–видання Le Daily NK, яке відстежує всю інформацію про КНДР.
Ідучи назустріч Дню Перемоги, український парламент поринув в історичні питання. Постанову про вивішування червоних прапорів учора не ухвалили, зате народні депутати вже визнали аморальними спроби покласти на Радянський Союз однакову з нацистською Німеччиною відповідальність за розв’язання ІІ Світової війни. За відозву «До 65–ї річниці Нюрнберзького трибуналу над фашистськими злочинцями» позавчора підвечір проголосувало 233 нардепи.
