Здавалося б, щойно висохло чорнило під рішенням Вищого адмінсуду про скасування звань Героїв України Романа Шухевича та Степана Бандери, як назріває черговий скандал із політичним душком. У Вищому адміністративному суді перебуває чергова порція справ за позовом сумнозвісного донецького «месника» Володимира Оленцевича, якому надто муляла героїзація Бандери та Шухевича. Цього разу Оленцевич хоче відібрати звання Героїв у поета (до речі, теж донеччанина) Василя Стуса, пісняра Володимира Івасюка та диригента й керівника Української капели бандуристів ім. Тараса Шевченка у США Григорія Китастого. Аргументація у Володимира Оленцевича «залізна» — з нею він виграв і справи по Бандері та Шухевичу: всі нагороджені Герої України не можуть називатися такими, бо не були громадянами України.

Незважаючи на заборону суду збиратися під державними установами, учора люди все одно прийшли під Верховну Раду. Причина серйозна — початок всеукраїнського страйку підприємців, до яких уже нині долучилися й інші організації, зокрема «чорнобильці», діти війни та інші. Зібравши невеликий натовп, організатори акції повісили на сумнозвісному паркані перед парламентом величезний плакат «Владу на переоблік!». Потім, коли під’їхала народний депутат Наталя Королевська (БЮТ), табличку перевісили на двері самої Ради. До речі, зняти її ще довго ніхто не наважувався.

У круговерті подій, пов’язаних із сьо­мою річницею Помаранчевої революції, загубилася сумна дата — річниця смерті одного з символів Майдану, незабутньої баби Параски. Не забули знамениту вуличну активістку тільки рідні та близькі. «Коли на різних каналах транслювали сюжети, присвячені річниці Майдану,— схвильовано розповідає «УМ» Світлана М’ясковська, дочка Парасковії Королюк, — ми дуже сподівалися побачити хоч щось і про маму. Але так і не дочекалися. Невже ж вона того не заслужила? Адже весь час була там, де й «польові командири»! Не згадала про її роковини і жодна з місцевих газет...»

Сьогоднi вiдбудеться засiдання полiтради партiї «Наша Україна», на якому йтиметься про передвиборчi плани. І хоч у нинiшнiх полiтрозкладах парламентськi перспективи «НУ» визначити непросто, правильнi висновки з досвiду останнiх рокiв та кадровий потенцiал партiї на мiсцях при самовiдданiй роботi на вирiшальному етапi виборчої боротьби можуть дати «нашоукраїнцям» шанс. Тим паче, регулярнi наскоки на партiю та її лiдера з боку «соратникiв» по демократичному табору свiдчать, що партiю Вiктора Ющенка вони не скинули з рахункiв. І навiть бояться, бо вiдновлення активностi «Нашої України» може поламати плани тих, хто вже майже бачить себе в наступному складi парламенту.

Погляд із чи не найскладнiшого для «НУ» регiону — кримського — на сьогоднiшню ситуацiю та найближчi органiзацiйнi плани пропонуємо читачам.

Самобутній «Чорноморець» у часи Союзу був рекордсменом за кількістю здобутих призів «Гроза авторитетів». «Моряки» останніми виграли Кубок федерації СРСР та першими здобули Кубок незалежної України. За останні 20 років одесити кілька разів опускалися в першу лігу, але поверталися до когорти елітних команд. З останнього піке «Чорноморець» доволі швидко вивів «західняк» Роман Григорчук. Більшу частину своєї футбольної кар‘єри — і як гравця, і як тренера — він провів за кордоном, переважно в Латвії. 46–річний спеціаліст розповів «УМ» про повернення на Батьківщину, роботу в новому клубі, ставлення іноземців до своєї персони.

Кабмін, схоже, не знає, що робити з ліквідаторами, які вперто продовжують голодувати під стінами владних установ. Посилає їх на це неправе діло, звичайно ж, Юлія Тимошенко — есемесками із СІЗО, написаними, як водиться, молоком на білому папері. І ці злочинні дії так званої опозиції заганяють владу, що денно і нощно дбає про добробут народу, у глухий кут. Принаймні так вважає Прем’єр–міністр Микола Азаров. «Дуже часто нам опонують професійні популісти, навіть провокатори, — це дослівна цитата Миколи Яновича з учорашнього засiдання уряду — просто роздавати обіцянки, як це було раніше, у 2009 році, — це не наше».

Його голови не видно. Лише торс, обтягнутий футболкою, та рухливі руки, що підкреслюють емоційність розповіді. Практично весь фільм — монолог людини, яка зіткнулася з Системою. А почалося все зi звичайного робочого дня, коли працівник фірми, що стелить та міняє килимки в офісах, зайшов це зробити до чергової контори. Потім його затримали працівники міліції й сказали, ніби він пограбував пункт обміну валюти. Дарма чоловік пояснював, що лише міняв килимки. Під тиском він іде до відділку міліції, в якійсь кімнаті на нього одягають наручники, знімають штани, а потім один із «правоохоронців» натягує собі на руку поліетиленовий пакет і починає чавити геніталії затриманого. Чоловік кричить. Він не має в чому каятися. Та «служителям закону» потрібне лише одне: зізнання й закриття справи.