В останні два дні чемпіонату світу в італійському (а точніше — майже австрійському) Антхольці в українців ще залишався досить реальний шанс додати до єдиної медалі Андрія Дериземлі бодай одну нагороду. Якщо в мас-стартах для цього могло не вистачити і кращого, ніж завжди, бiгу трасою, то в естафетах на стрільбищі часто трапляються несподіванки, і вони могли бути на нашу користь. Але, на жаль, наші біатлоністи зберегли «вірність» своїм нинішнім традиціям: стріляти досить чітко, хоча не бездоганно, а по дистанції йти чи не найповільнішими темпами.
І все ж італійський «мундіаль» можна занести до активу українського біатлону. По-перше, виконано програму-мінімум і здобуто довгоочікувану медаль. По-друге, навіть дебютанти й особливо дебютантки збірної засвідчили, що прогресують непоганими темпами і здатні входити до світової топ-двадцятки. Зрештою, тренерський штаб одержав цікаву «інформацію до роздумів». Зокрема, слід з`ясувати, чому, маючи можливість підготовки до стартів в умовах високогір`я, нашим біатлоністам не вдалося зберегти свіжість упродовж усього терміну перебування в Антхольці.