Зброярі у рекордний термін поставили на колеса техніку, яку військові частини у мирний час уже готували до статусу музейних експонатів. Ці машини й після модернізації не «бігають», як нові, але цілком спроможні вступити у відкритий бій iз противником.

«Добрим словом і кольтом можна досягти набагато більше, ніж самим словом», — полюбляли повторювати американці в часи підкорення Дикого Заходу. І мали рацію. Сьогодні, як з’ясувалося, упокорити територію, яка колись називалась Диким Степом, а згодом Донбасом, покладаючись лише на добре слово, неможливо.

На окремому стенді — інформаційні бюлетені та розклад занять. Вогнева підготовка, військово-медична підготовка, тактична... А ці заняття — «парковий день» — означають зовсім не те, що може собі уявити людина цивільна. Йдеться про парк машин і роботу з ними.

Народна мудрість каже, що в окопах атеїстів не буває. У доречності слів кореспондентка «УМ» змогла переконатися цими днями, коли побувала безпосередньо на місці проведення АТО. Начальник Західного регіонального медіа-центру Міністерства оборони України, підполковник Олександр Поронюк пригадує, як на початку 90-х років ленінські кімнати, призначені в часи СРСР для проведення дозвілля, почали перетворюватися на народознавчі світлиці.

Ще років 20 тому заняття з початкової військової підготовки були обов’язковою частиною шкільної програми. Згадую, як хлопці (та й дівчата також) намагалися із заплющеними очима на швидкість зібрати й розібрати навчальний автомат Калашникова, як у тиру хвалилися один перед одним, якщо вдавалося влучити в «яблучко».

Останнім часом в інтернеті набув популярності анекдот. Питає журналіст популярного американського видання в українського колеги: «Що, на твою думку, потрібно зробити, щоб швидко й ефективно завершити АТО і реформувати вашу армію?» — «Розстріляти весь Генштаб, і в першу чергу — службу забезпечення тилу» — «Ну ми ж не можемо так написати, ми ж гуманісти» — «Ну тоді — через одного».

Події на сході України сьогодні не сходять з перших шпальт світової преси. Серед інших дискусій, які розгораються в суспільстві, не останнім стоїть питання, а наскільки наше озброєння відповідає сучасним вимогам. І чи є якісь новітні розробки, здатні підвищити боєздатність армії та мінімізувати жертви?

В Україні розпочалася друга хвиля мобілізації на навчальні збори військовозобов’язаних громадян України. А ті громадяни, які з тих чи інших причин не беруть зброю до рук, хто чим може, допомагають воякам, і не лише словом, а й ділом: у Володимирі-Волинському все місто піднялося, щоб привести до бойового порядку 51-шу окрему механізовану танкову бригаду.

Новий рік Львів зустріне без статусу військового центру, оскільки нинішня влада ліквідувала Західне оперативне командування (ЗахОК). І хоча цим рішенням усі приголомшені, але військові з плакатами на Майдан не вийдуть — субординація не дозволяє. Хоча багато з них залишаться в результаті цієї так званої реформи без роботи або ж без житла.

Полковника Юрія Вербельчука вважають одним із найдосвідченіших військових льотчиків України. Він пройшов шість миротворчих місій, власними очима бачив війну в кількох країнах, на Батьківщині успішно командує одним із найкращих полків армійської авіації Сухопутних військ Збройних сил України, 7–м окремим Бреславським полком, що дислокується у Новому Калинові на Львівщині. Півтора року тому йому присвоєно найвищу категорію за класифікацією пілотів «військовий льотчик–снайпер». А загалом він провів у небі понад 3250 годин — тобто більше 135 діб! Зараз 50–річний полковник навчає літати молодих лейтенантів, але й сам кабіни пілота не покидає.