Небесний патруль

Служба на кордоні

Під гвинтами військово-транспортного вертольота залишилася тисяча кілометрів. Саме така відстань віддаляє кілька авіаційних груп, сформованих на базі Бреславльського полку армійської авіації, від рідного дому та місця постійної дислокації на Львівщині. Другий місяць армійські льотчики захищають повітряний простір північних областей України, облаштувавши життя в польовому таборі...

Тим часом гвинтокрил підлітає до військового аеродрому. «Непрошених» гостей першим зустрічає антидиверсійний підрозділ. Уздовж злітно-посадкової смуги зупиняються БТРи, а бійці злагоджено «розсипаються» на позиції. Довгий кузов вантажівки блокує шлях, а рясна димова завіса покриває решту частини смуги.

Такі бойові навчання наших армійських льотчиків. «Головне завдання авіаторів — нести бойове чергування в системі протиповітряної оборони країни, патрулювання територій, транспортування особового складу, — пояснює «УМ» офіцер Західного регіонального медіа-центру Міністерства оборони України Владислав Назаркевич. — У середині березня кілька авіагруп були передислоковані на північ і схід для посилення оборони кордонів України».

Очолює авіагрупу військовий льотчик-снайпер полковник Володимир Пастухов. За його плечима — більше десятка місій в Афганістані, колишній Югославії та африканських країнах. Підсумки дня вислуховують в одному строї як досвідчені пілоти, якi мають за плечима десятки і сотні виконаних найскладніших задач з порятунку людей, так і молоді пілоти, що лише кілька років тому одержали офіцерські погони.

«Кожен вертоліт має своє неформальне ім’я»

Двері КУНГА (абревіатура, що позначає кузов уніфікований нульового (нормального) габариту; тип закритого кузова-фургона для вантажних автомобілів, придатного для розміщення різного армійського устаткування, пересувного госпіталю, штабної радіостанції. — Авт.) щільно закриваються. Оскільки вiкон нема, то про настання ранку здогадуєшся тільки за дзвінком будильника. Приміщення нагадує купе: між двоповерховими поличками затиснутий столик. Роздягатися перед сном не доводиться. Авіатори, як і всі наші армійці, які несуть бойове чергування, засинають у повній бойовій викладці. Поруч дві гранати, автомат притиснутий до грудей. Кожні 15 хвилин спрацьовує рація, що у нинішніх умовах не виключається навіть на час сну. У перші дні, поки не було обігрівачів, від холоду не рятували ані закрите приміщення, ані теплий одяг.

Ранкове шикування. Командир ставить задачі перед особовим складом підрозділу. Владислав Назаркевич вирушає з екіпажем перевіряти готовність антидиверсійних підрозділів аеропортів протистояти диверсантам. Сили оборони та охорони аеродромів блокують злітні смуги, погіршують видимість, пускаючи спеціальні дими, і беруть на приціл «невпізнаний вертоліт» — усе, як у бою. Екіпажі постійно тренуються. Одні льотчики одержують задачу висадити десант на визначеній площині, інші — перехопити їх та при необхідності знищити десант. Приблизно так проходять бойові будні авіагрупи.

Напружено працюють на аеродромі не тільки пілоти. Щоб вертоліт піднявся в небо, на землі може працювати не один десяток фахівців. Це і група керівництва польотами, зв’язківці, метеорологи, фахівці аеродромних технічних й інженерних служб. Велика відповідальність лежить на бортових авіаційних техніках. Вони особисто готують свій вертоліт до польоту. «У бортових авіаційних техніків є чимало своїх традицій і секретів. Наприклад, звичайна людина не звертає уваги на те, що пилезахисні пристрої вертольотів (виглядають, як два ока над склом кабіни) у кожного борта обмальовані різними квітами. На одному вертольоті вони чорні, на іншому — зелені, сині, білі чи червоні. Кажуть, що таким чином відлякують птахів, але, крім цього, так техніки позначають свій борт, щоб бачити і відрізняти його від інших здалеку. До того ж кожен вертоліт має своє неформальне ім’я», — розповідає Владислав Назаркевич.

Війна війною, а обід — за розкладом

Як тільки місцеві жителі побачили в небі українські вертольоти, відразу до командування авіагрупи почали звертатися волонтери та активісти з пропозиціями про допомогу. Так авіатори змогли вирішити чимало проблем. Насамперед вдалося трохи забезпечити підрозділ найнеобхіднішим: радіостанціями і так званими «розгрузками» (розвантажувальні жилети, що дозволяють зручно переносити магазини для автоматів, додаткове спорядження, боєприпаси в багажних підсумках. Додаткове спорядження може розміщатися на плечах і спині — там теж є модульний інтерфейс, а також на поверхні багажних підсумок. «Розгрузка» не стискає грудну клітку, що дозволяє використовувати її для тривалих маршів. — Авт.).

Прості українці намагаються хоч чимось допомогти авіаторам і показати свою підтримку. Приносять те, що мають: овочі, консервацію, варення, мед, сало і багато іншого. Робочий день армійських кухарів починається о п’ятій ранку. Спершу ставлять каструлі з водою на вогонь, щоб потім готувати чаї, варити макарони, каші, супи чи борщі. Поки все закипає, смажать котлети, нарізають салати... В їдальні, розташованій у просторому наметі, на окремому столику викладають смаколики від народу: на тарілках можна побачити нарізане сало, соління, варення, мед. Якщо військовий не встигає до обіду повернутися в розташування авіагрупи, то готує собі український національний сухий пайок: хліб із салом! Завдяки небайдужим людям у військових з’явилися пральна машина, комп’ютер і принтер для друку документів, обігрівачі повітря і води.

На сповідь — із автоматом

У день, коли журналісти «УМ» навідалися в авіагрупу, сюди завітали й довгоочікувані гості — військові священики. Навіть на сповідь авіатори йшли з автоматами в руках. Під час літургії в руках у кожного авіатора виднілися молитовники для військовослужбовців «Молися і служи!». Як пояснив глава Центру військового капеланства курії Львівської архієпархії УГКЦ, настоятель гарнізонного храму Святих апостолів Петра і Павла о. Степан Сус, у молитовнику зібрані молитви, здебільшого спрямовані на потреби воїна: молитва за мир, перед початком бою, під час патрулювання, молитва за Батьківщину, а також низка молитов різних родів військ.

«Священик — це не тільки моральний авторитет для військових. З ним можна поспілкуватися і разом намагатися знайти правильні відповіді на питання, що хвилюють не тільки військовослужбовця, а й кожного християнина, — пояснює о. Степан. — Молитва — це наша зупинка, зустріч iз Богом. Зупинятися — це не означає робити крок назад. Навпаки, це підштовхує нас іти далі, але з обережністю та оцінкою тих життєвих ситуацій, у яких ми опинилися. Звичайно, зброя чи війна — не найкращий засіб вирішення всіх конфліктів. Тому найважливішою задачею є пошук компромісу і діалогу».

Життя українських армійських льотчиків сьогодні — це життя у спартанських умовах, позбавлених звичайних людських благ. Вони засинають і прокидаються зі зброєю в руках. Щодня виконують по кілька бойових задач. Вони готові щохвилини вступити в бій, захищаючи кордони України. Я не почула жодного слова нарікань на те, що їх обдувають найлютіші вітри на відкритих аеродромах, що сон переривається кожні 15 хвилин звітами по рації, що їхніми будинками стали намети і КУНГИ, що не вистачає дуже багато чого для життєдіяльності авіагрупи. Багато хто з них пройшов Афганістан, Чорнобиль, миротворчі місії в Європі, Азії та Африці. Вони готові до бою, хоча щодня засинають і прокидаються з величезною надією на мир.