Храм у центрі війська

17.06.2014
Храм у центрі війська

У храмі Архістратига Михаїла Академії сухопутних військ завжди велелюдно. (автора.)

Народна мудрість каже, що в окопах атеїстів не буває. У доречності слів кореспондентка «УМ» змогла переконатися цими днями, коли побувала безпосередньо на місці проведення АТО. Начальник Західного регіонального медіа-центру Міністерства оборони України, підполковник Олександр Поронюк пригадує, як на початку 90-х років ленінські кімнати, призначені в часи СРСР для проведення дозвілля, почали перетворюватися на народознавчі світлиці. На почесних місцях розміщалися перші ікони. Нині ж військові капелани щодня, без вихідних, проводять свою душпастирську діяльність, підтримуючи бойовий дух Збройних сил України. Практично в кожній військовій частині і навчальному закладі діє свій храм чи капличка.

Святий Миколай, ліцеїстам помагай

Співпраця військових капеланів із Львівським державним ліцеєм iз посиленою військово-фізичною підготовкою ім. Героїв Крут розпочалася в 2005 році. Щосуботи семінаристи проводили бесіди з ліцеїстами на духовні теми. Керівництво ліцею і священнослужителі розуміли, що потрібно облаштувати спеціальне приміщення для молитов і духовних бесід, тож невдовзі одна з кімнат навчального корпусу була обладнана під каплицю.

«Каплиці дали ім’я святого Миколая не випадково. Ми в найважчих та найскладніших ситуаціях молимося до святого Миколая-чудотворця Мирлікійського. До того ж закінчення облаштування каплиці припало на грудень. Перше освячення каплиці Святого Миколи здійснив архієпископ Львівський високопреосвященний Ігор Возняк 21 грудня 2007 р. Згодом каплицю продовжили в сусідню кімнату, і таким чином вона отримала вигляд повноцінної маленької церковці. 20 грудня 2011 р. відбулося друге освячення приміщення каплиці, яке очолив помічник архієпископа Львівського владика Венедикт Алексійчук», — розповідає капелан ліцею о. Тарас Михальчук.

Кожен навчальний день ліцеїсти починають iз молитви в каплиці. Переступаючи поріг каплиці, опиняюсь у затишному приміщенні. Капелан ліцею саме проводить урок християнської етики, під час якого навчає молодих хлопців і майбутніх офіцерів відрізняти добро від зла. По ліву руку від мене стоїть макет проекту іконостасу, що ще чекає фінансової допомоги для реалізації. На столику — маленькі іконки і книги «Нового завіту» для ліцеїстів. На стіні висить розп’яття, яке одним з перших з’явилося в каплиці. Бачу ікони Казанської Божої Матері, Ісуса Христа, Святого Георгія, Різдва, Таємної Вечері, Покрови Пресвятої Богородиці. Під іконами стоять букети квітів і горять свічки.

«Військове капеланство — це внутрішнє покликання і бажання бути там, де ти більш за все потрібен, — ділиться о. Тарас. — Спілкуючись iз військовими, переживаючи їхні проблеми, розумію, наскільки важливим є присутність духовної особи в армії. На початку свого капеланства мені потрібно було зрозуміти психологію людей у формі. Це люди точні і конкретні, поважають щирих співрозмовників. Говорити про глибокі речі потрібно лаконічно. Якщо казати про ази військової науки, то буквально відразу довелося вивчити всі знаки розрізнення, щоб при зустрічі коректно звертатися до співрозмовника. Дізнатися, що таке взвод і рота, як вони формуються, хто може бути командиром».

Мою увагу привертають оригінальні вітражі на вікнах. Каплиця розташована на першому поверсі, тому актуальним було декорування вікон. За словами капелана ліцею, вікна прикрасили високопрофесійною імітацією, яку від справжніх вітражів не відрізнити. Повноцінні вітражі — дуже дороге задоволення.

Спадок Будинку військових інвалідів

У середині XІХ ст. у Львові, як і по всій території тодішньої Австро-Угорщини, стали будувати спеціальні установи для інвалідів та ветеранів австрійського війська, які не мали засобів для свого існування, — так звані Будинки військових інвалідів. Один із них з’явився і у Львові. На його території розмістилася каплиця з візантійсько-грецькими формами 1855—1863 рр. Зараз це Львівський державний університет безпеки життєдіяльності, а відроджена каплиця перетворилася на церкву Покрови Пресвятої Богородиці. Данський архітектор Теофіл Едвард Гансен запроектував її у виді грецького хреста з куполом, вписаним у квадрат. Зачаровує колірний контраст зовнішньої кладки: червоні і жовті цеглини викладені таким чином, аби весь фасад церкви був оперезаний маленькими хрестиками.

Глава управління Львiвсько-Сокальської єпархії зі співробітництва зі Збройними силами, настоятель церкви Покрови Пресвятої Богородиці протоієрей Роман Великий розповідає, що по обидва боки від входу на вазах стояли чотири скульптури: апостолів св. Петра і св. Павла, Віри і Релігії. Над входом — розп’яття. В середині церкви, згідно з документальними згадками, розміщувалося 12 скульптур святих апостолів. Тривалий час у храмі був речовий склад. Відродження розпочалося у квітні 1993 року. А за рік, у травні, встановили хрест на куполі церкви. Реставрація та оздоблення храму здійснювалися на пожертвування курсантів, працівників і випускників училища. 11 жовтня 1998 року каплицю як церкву Покрови Пресвятої Богородиці освятив митрополит Львівський і Сокальський Андрій.

«Ректор тодішнього Львівського пожежно-технічного училища МВС України звернувся до ректора семінарії з проханням відслужити молебень на випуск 16 червня 1998 року. Мене взяли в допомогу. Тоді ж виникла ідея залишити в оновленому храмі священика, який би опікувався курсантами училища на постійній основі. Указом владики митрополита Андрія мене призначили настоятелем церкви Покрови. Зараз я вже і викладач університету. Читаю релігієзнавство, етику, естетику, філософію», — згадує о. Роман.

Коли церква освячувалася, то на голих білих стінах висіло лише дві ікони. Нині вона насичена розписом та іконами. Багато образів українських святих: рівноапостольних князя Володимира, княгині Ольги, святителів Макарія, митрополита Київського, Петра Могили. Про кожну ікону о. Роман може розповісти цікаву історію. От велика ікона Богородиці, що годує грудьми Христа. Її подарувала випускниця університету, яка перед самим випуском стала мамою. Вона дала собі обітницю: як вишиє ікону, народить дитинку. Ікони «Неопалима Купина» і «Почаївська Божа Мати», виконані з бурштину, і дзвін подарували випускники 1978 року.

Мою увагу привернула «Таємна вечеря», виконана на металі. Її подарували батьки дітей із дитсадка, що поруч з університетом. По обидва боки від входу висять ікони основоположників чернецтва на Русі преподобних Антонія і Феодосія Києво-Печерских, преподобних Іова Почаївського та Амфілохія Печерського, великомученика Пантелеймона і великомучениці Катерини, які намалював випускник університету. Є в храмі ікона «Чорнобильський Спас» у небесно-блакитному колірному виконанні. Нічого подібного я не зустрічала раніше. У храмі постійно проходять обряди: таїнство вінчання, сповіді, водохрещення, а також недільні зустрічі з курсантами та працівниками університету. Літургії супроводжуються співом курсантського хору.

Перший військовий храм

У 2005 році архієпископ Львівської архієпархії Ігор Возьняк освятив храм архiстратига Михаїла — перший в Українi військовий храм. «Святого архiстратига Михаїла вважають заступником воїнів, — пояснює о. Степан. — У більшості країн світу військові храми віддають під його покров. Зважаючи на те, що в нашому народі цей святий архангел залишається досить-таки популярним і близьким для воїнів, було прийнято рішення назвати відновлений храм в Академії сухопутних військ на честь його імені».

Академія сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного має свою історію християнської духовності, яка була втілена в храмі архiстратига Михаїла. У 1934 році військовий капелан Леон Брьоль-Платер, отримавши підтримку від дружини генерала Казимежа Соснковського Ядвіги, ініціював будівництво каплиці. Проект художнього оздоблення інтер’єрів виконав інженер Віткевич, будівництвом керував інженер Дмитрук. 1937 року польовий єпископ Гавліна освятив каплицю на честь святого Станіслава Костки, покровителя молоді. Папа Римський Пій XІ нагородив Ядвігу Соснковську золотим ватиканським хрестом Pro Ecclesіa et Pontіfіce. Після Другої світової війни каплиця була перебудована на лекційний кабінет. Знищено оздоблення, вівтар, музичний хор, алебастрове облямування стін.

Із проголошенням незалежності України опіку над курсантами тодішнього Львівського військового інституту ім. гетьмана Петра Сагайдачного організував Центр військового капеланства курії Львівської архієпархії Української греко-католицької церкви. Військові капелани Степан Сус і Юліан Шеремета одержали дозвіл на проведення на території інституту регулярної служби Божої та передано в користування колишній храм св. Станіслава Костки.

«Тоді як я починав військове капеланство, а було це приблизно 13 років тому, такий вид служіння був для багатьох людей та й, не побоюся сказати, і для священиків невідомим, — пригадує голова Центру військового капеланства курії Львівської архієпархії УГКЦ о. Степан Сус. — Ніхто ще достеменно не знав, що це значить — бути військовим капеланом. Крім цього, коли мені запропонували піти на зустріч iз курсантами тоді ще Інституту сухопутних військ при НУ «Львівська політехніка», я сам не зовсім розумів, про що можна розмовляти з курсантами. Мені завжди подобалося починати щось нове, відновлювати чи розбудовувати церковні структури, завданням яких є допомагати людям наблизитися до Бога. Військове капеланство стало частиною мого життя. Я краще зрозумів своє покликання і намагаюся саме тут його реалізовувати, перебуваючи поруч із захисниками Вітчизни».

Зараз при храмі діють християнська бібліотека, катехитична школа для дітей військовослужбовців, а також релігієзнавчий гурток для зацікавлених у поглибленні своїх знань з історії християнства та інших релігій.

  • У бiй проти москалiв... веде Суворов?

    Частини та з’єднання Збройних сил України досі не мають назв і символів, пов’язаних з українською історією та її національними й військово-історичними традиціями. >>

  • «Викликаємо вогонь на себе!»

    Смерть, яка могла стати його смертю, Володимир Муляр тепер бачить часто — запис відеосюжету горезвісного російського каналу «Анна ньюс» він скачав собі у смартфон як пам’ять про пекло, пережите на трасі Бахмутка. В другій половині жовтня 2014 року саме тут була найгарячіша точка АТО — легендарний 32-й блокпост, крайній форпост українських Збройних сил, що на два тижні опинився в оточенні терористів. >>

  • Призов по-київськи

    Тим, хто в непростих умовах став до зброї рік тому, потрібна заміна. Саме з цією метою військові комісаріати виконують нові завдання з комплектування Збройних сил України та інших військових формувань. Цими днями завершується перший етап четвертої черги часткової мобілізації. >>

  • Героїзм кіборга «Динамо»

    Олексій Дурмасенко, боєць 93-ї окремої механізованої бригади, став відомим за тиждень до своєї смерті, коли дав інтерв’ю «Радіо «Свобода» під час приїзду до рідного Києва в короткострокову відпустку. Перед тим 25-річний солдат із позивним «Динамо» пройшов бойове хрещення як «кіборг»: упродовж 12 діб захищав Донецький аеропорт, цей «український Сталінград Донбасу». >>

  • Ешелон свідомих

    Не на схід, а на захід відбув позавчора з Києва ешелон із першою командою мобілізованих у рамках першої в цьому році черги мобілізації. «Будуть і наступні відправки, але кожна — спочатку в навчальні центри, а не в АТО. Усі мобілізовані проходитимуть через навчання. Від 30 до 45 діб триватиме бойове злагодження», — пояснює Віталій Чекаленко, комісар Дарницького районного військового комісаріату. >>

  • Ордени старлея Коли

    Його позивний — Кола. Донедавна він полюбляв цей напій. Тепер не п’є — не може. Бо в Маріуполі в блокаді, коли вже не було води, довелося не раз на колі «мівіну» запарювати... >>