У чому полягає суть мистецтва, зокрема поезії? Відповідей на це питання, ясна річ, багато. Та, мабуть, найчастіше єство поезії окреслювали за допомогою грецького слова «мімезис», тобто «наслідування». «...Поезію, — писав великий Арістотель, — породили дві цілком природні причини. По–перше, змалку властивий людям нахил до наслідування, завдяки якому вони здобувають перші знання. По–друге, всі люди знаходять у наслідуванні втіху». Отже, поезія — це відображення реальності, чи, як колись казали по–латинському, imitatio naturae. Саме це арістотелівське поняття здавна було ключем розуміння поезії для українських авторів. Згадаймо хоч би знамениту «Поетику» Феофана Прокоповича, в якій прямо сказано: мімезис — це «душа поезії» (anima poeseos). Звісно, ані Арістотель, ані Прокопович не розуміли наслідування як дзеркальний ефект. Ні–ні. Мімезис — річ значно складніша. Недаром Прокопович ототожнив наслідування з поетичним вимислом. «Під поетичним вимислом, чи наслідуванням, — писав він, — слід розуміти не лише фабулярне плетиво, але й усі ті прийоми зображення, завдяки яким людські дії, нехай і справжні, постають як правдоподібні». І все ж таки міметичне розуміння мистецтва вагітне ілюзіонізмом. Якщо ні, то чому тоді в старій Україні мали таку популярність анекдоти про грецьких художників, узяті з XXXV–ї книги «Природознавчої історії» Плінія? Про мальований Зевксидів виноград, клювати який злітались пташки, про Апеллесового коня, намальованого так ловко, що до нього іржали інші коні, про мальований Парразіїв серпанок, про суперечку Апеллеса з шевцем... >>