Архіви не горять. Про них просто забувають
Бетонна восьмиповерхівка, нудна, по–радянському сіра, схожа на стару висотку в спальному районі Києва, якби не глухі стіни з маленькими вікнами–бійницями. Цій «сліпій» будівлі пасує місце «прописки» — вулиця Кутузова.
35 років тому її звели для зберігання архівів КПРС. На той час це було найсучасніше в Україні фондосховище. З–поміж усіх історичних документів радянська влада найбільш шанобливо ставилася саме до партархівів. Прогрес рвонув уперед, а це фондосховище і сьогодні вважається найсучаснішим в Україні (конкуруючи хіба що з архівним сховищем Наукової бібліотеки ім.Вернадського, зведеної «під завісу» існування СРСР). Ми просто інших не збудували. Саме тут орендує один поверх уся українська літературна класика, люди–пам’ятники — і Сковорода, і Шевченко, і Франко, і Леся. Їхні рукописи, бібліотеки, приватні листи, прижиттєві видання з авторськими правками на полях, — вся велика спадщина, якою закликає пишатися шкільний підручник, є всього–на–всього скромним орендарем сьомого поверху та «келії» читальної зали з потріпаними, певно, ще давньорадянськими стільцями. >>