Тарасові пленери

У тому, що Харків «пішов» на рекорд, не було сумнівів від самого початку: весь чималий майданчик навколо пам’ятника Тарасу Шевченку в одно­йменному парку заполонила дітвора з мольбертами. Малювали під навісами від сонця і скрізь, де знайшовся потрібний художникам ракурс. Два хлопці, наприклад, втекли від натовпу в тінь старих дубів та кленів і творили просто на траві, мов два урбані­стичних Робінзони. Причину «відлюдництва» один із них, Олексій Лучніков, пояснив бажанням правильно підібрати тон. Мовляв, сонце відсвічується на полотні, тому кольорова гама стає неприродною. Знання професійних тонкощів сповна видала наявність певного досвіду — хлопець уже вчиться у Харківському художньому училищі. Подібна дорослість на арт–пленері «Шевченко. Молодий погляд» прирівнювалася до статусу «ветерана», оскільки більшості його учасників на вигляд не більше десяти–дванадцяти років. Приїхали і зовсім юні таланти. Мурату Байрашеву, скажімо, всього 6 років.

Учасники арт–проекту, який режисував Сергій Проскурня, отримали непросте завдання: усього за три години вони мусили відтворити на полотні образ Кобзаря, створений скульптором Матвієм Манізером. Цей пам’ятник вважається одним iз найкращих у світі, у тому числі б завдяки композиційній насиченості: навколо постаті великого українця митець створив цілу галерею історичних та літературних героїв, кожен iз яких може претендувати на самодостатній витвір мистецтва. Передати цю складність на папір за такий короткий час непросто і зрілому майстру. До того ж, як повідомив голова Харківської обласної спілки художників, голова журі конкурсу Віктор Корсун, найвище оцінювалися саме ті роботи, автори яких не лише скопіювали Тараса, а й наповнили своє зображення глибоким змістом.

Результати виявилися різними. Були просто дитячі малюнки, що більше зійшли б за старанно виконане на уроці домашнє завдання. Але загалом команді журі, до складу якого ввійшли відомі харківські художники та скульптори, обрати переможців через велику кількість по–справжньому талановитих робіт було дуже непросто. Дитяче відчуття Тараса здивувало унікальним поглядом на, здавалося б, знайому постать. Політ творчої фантазії найбільше виручив у цьому сенсі студента Харківської державної академії дизайну Власа Бєлова, який набір класичних персонажів біля підніжжя Кобзаря замінив не лише на типові персони сучасності, а й героїв із майбутнього. Тобто в його розумінні Шевченко — постать на всі віки. І хоча члени журі не наважилися експериментатору вручити одну з перших премій, «приз глядацьких симпатій», який отримав художник, говорить сам за себе. У номінаціях за кращу живописну та графічну роботи перемогли Іра Водолажченко та Аня Трубіцина, учениці харківських художніх шкіл імені І. Рєпіна та П. Левченка. Усі переможці отримали грошові премії та цінні подарунки від Всеукраїнського фонду «Велика родина», який напередодні 151–ї річниці перепоховання Тараса Шевченка організував і провів у Харкові одразу кілька мистецьких заходів.

Найбільшим же сюрпризом стала новина про те, що арт–пленер «Шевченко. Молодий погляд» потрапив до Книги рекордів України, оскільки зібрав найбільшу кількість учасників, які одночасно працювали над одним завданням. У це і справді важко повірити, але малювати Тараса до пам’ятника Кобзарю минулої неділі приїхало одразу 345 юних художників. Голова наглядової ради «Великої родини» Віра Ульянченко каже, що у фонді від початку розраховували на участь приблизно сотні вихованців художніх шкіл та ліцеїв області, але масовість заходу ще раз підтвердила могутність харківської художньої школи.

У цьому можна було переконатися і завітавши до галереї «Маестро». Там у рамках цього ж проекту була відкрита виставка «дорослих» художників, які створювали свої роботи цього року на двох шевченківських пленерах. Відвідувачам експозиції організатори підготували і справжній мистецький сюрприз, розмістивши у сусідній залі галереї графіку з виставки, що була організована у Харкові до сотої річниці перепоховання Кобзаря. Тобто фактично півстоліття тому. Це унікальне зібрання майже повністю збереглося до наших часів завдяки головному художнику міста Світлані Дуденко, яка збирала ці роботи докупи не один рік.