Жодних сумнівів: скликати на кінофест у пік кризи кіномитців із майже двох десятків країн світу — справа дійсно «дюжинна» (фестиваль на берегах Азова був, нагадаю, 12–м). Але й ризикова!.. Бо ж навіть у статусі «кінофесту трьох сестер» «Бригантина» щоразу «тішила» певним дискомфортом делегації України, Росії та Білорусі — не кажучи вже про глядачів чи журналістів. Позитив набуття міжнародного статусу — втрата фестивалем «проросійського характеру», на «імпорті» якого акцентувала свого часу не тільки «УМ». У цьому контексті керівник Гільдії кіноакторів Росії Валерія Гущина на «ознайомчій» прес–конференції висловила побажання — «не повторяти помилок політиків і не допускати агресії, не ображати один одного». «Об чєм рєчь», пані Гущина? Та ж увесь світ подивувався епатажній заяві щодо України російського лідера пана Медведєва, відтак вітри агресії зароджуються не деінде! І наразі іншим не пояснити той «феномен», що на фестивалі «як ніколи українському», за твердженням керівника делегації РФ, українську мову зі сцени, як і в попередні роки, можна було почути хіба що від Ольги Сумської, Руслани Писанки чи Віталія Борисюка. «Зросійщення українського», певен, і було однією з тих прикрих обставин, з огляду на які лише один заплив фестивальної «Бригантини» витримав на капітанському містку народний артист України Богдан Ступка, три — Іван Гаврилюк; найдовше статус президента Бердянського кінофестивалю мав Віктор Степанов, творець кінопостатей Ломоносова і Єрмака. >>
