Мама у штанях і з вусами

За загальноприйнятими стереотипами, самотужки виховувати дітей може лише жінка. Однак, виявляється, серед нас живуть і чоловіки, які не гірше від матусь піклуються про своїх чад. Нещодавно у столиці уперше провели конкурс серед одиноких молодих татусів, які самі виховують дітей.

«Бюджетники» розбагатіють

Уже незабаром «бюджетники» отримають доплату до своїх окладів. Як повідомили «УМ» у прес-службі Міністерства праці та соціальної політики України, до липня 2005 року зарплати працівників бюджетної сфери загалом зростуть на 30,8 відсотка.

100 соціальних днів

100 соціальних днів

— Перша висота взята: сто днів роботи нового уряду минули, й можна говорити про перші підсумки. Що найважливіше було зроблено міністерством за цей час, на вашу думку?
— Ми почали реалізовувати декілька соціальних проектів, які були вкрай терміновими на момент приходу нового уряду. Перш за все, це підвищення пенсій та їх диференціація (ми отримали величезну кількість звернень щодо «зрівнялівки»). Новий уряд поновив диференціацію пенсій, і тепер усі надбавки, доплати залежать від трудового стажу, і пенсії віднині різні. Наступне: ми змогли розпочати «понадплан», так би мовити, — підвищення мінімальної заробітної плати. І поставили для себе завдання, яке виконаємо безумовно, — скасування аномальної різниці між мінімальною пенсією та мінімальною зарплатою. Уже з 1 вересня ці два показники зрівняються, а з наступного року заробітна плата стане більшою за мінімальну пенсію. І третє — це виконання програми Президента України Віктора Ющенка щодо істотного збільшення допомоги при народженні дитини й забезпечення цих виплат. Ця програма вже реалізовується. Загалом бюджетне фінансування соціальних програм є найвищим за всі роки незалежності України. Фінансування соціальних програм нині становить 81 відсоток видатків бюджету-2005.

«Божі» діти

«Божі» діти

Рівень життя у будь-якій державі визначається, як на мене, не кількістю дорогих бутіків у столиці, не прізвищами мільйонерів і навіть не середньою зарплатою. Про нього можна скласти уявлення, потрапивши в забутий Богом і людьми інтернат для хворих дітей, від'їхавши кілометрів за двісті від Києва. Таких в Україні вистачає. Кореспонденти «УМ» нещодавно відвідали один із них — Ізяславську спецшколу-інтернат для дітей із наслідками поліомієліту та церебральним паралічем... Ми з вами, шановні, так і залишилися у первісному ладі, і Європа нам «не світить», доки існують на карті України такі проігноровані державою дитбудинки, де діти, й без того обділені долею, не мають можливості не тільки нормально лікуватися й вчитися, а й жити — митися, спати і їсти...

Дитяча мужність

Дитяча мужність

У житті завжди є місце для подвигу. Прикладом цього може стати героїзм двох черкаських друзів — 14-річного Миколи Патланя, учня міської школи №22, та на рік старшого за нього Ігоря Блудшого, який навчається у професійному ліцеї №17. Хлопці у шторм врятували від загибелі у водах Дніпра 70-річного рибалку. До речі, неподалік відпочивала компанія дорослих, але вона не тільки не зреагувала на біду, в яку потрапила літня людина, а й відмовилася зателефонували рятувальникам, пояснивши це тим, що розрядився мобільний телефон.

«Соціальна мама» стартувала

За кілька місяців старе двоповерхове приміщення колишнього дитячого садка на столичних Березняках має перетворитися на світлу й сучасну будівлю: тут до Різдва планують відкрити Центр допомоги безпритульним дітям. Закладати символічну капсулу на місці зведення притулку й урочисто заснувати центр, що отримав назву «Наші діти», приїхала сила-силенна поважних людей, серед яких були народні депутати України, керівники дипломатичних місій в Україні, віце-спікер польського сейму Йозеф Зих, посол ФРН в Україні Дітмар Штюдеманн, мер Києва Олександр Омельченко. За словами міського голови Олександра Омельченка, у Києві існує вже 4 соціальних центри для захисту прав дітей, а відкриття спільного україно-польсько-німецького центру доводить, що чужих дітей не буває. Задля продовження благодійної співпраці представники трьох причетних країн у символічну капсулу поклали прапорці своїх країн, а діти — малюнки німецьких та українських малюків.

За облігаціями — шикуйся!

Уряд України продовжує «послідовну політику погашення боргів власникам втрачених вкладів у Ощадбанку СРСР та радянських цінних паперів» теоретично та «передвиборчий пі-ар Великого начальника» практично. Услід за компенсацією знецінених вкладів Ощадбанку СРСР уряд вирішив піти далі й вишукав бюджетні гроші навіть на погашення облігацій Державної цільової безвідсоткової позики 1990 року випуску. Виплати за нею розпочались із 1 жовтня.

У пошуках долі

Наразі українців, які законно працюють за кордоном, у 50 разів менше від реальної кількості нелегалів. Так, за даними Міністерства у справах сім’ї, дітей та молоді, із двох мільйонів осіб, які виїжджають за кордон працювати, легально перебувають там лише 40 тисяч. За словами Валентини Довженко, голови Ради з питань протидії торгівлі людьми, міністра у справах сім’ї, дітей та молоді, нелегали не мають ніякого соціального захисту і нерідко стають «власністю» закордонних роботодавців.

ОСТРІВськ за річкою Лета

ОСТРІВськ за річкою Лета

Український материк — це Київ, Львів, Луцьк і окремо взяті вулиці Полтави чи Вінниці. Усе інше — розпорошені острови, куди важко «доплисти» рейсовим автобусом чи долетіти думкою. Усі ці острови ніби зливаються у велетенську непізнану Атлантиду, відмежовану і від «свідомих», і від «провладних» річкою забуття.
Острівськ — невеличке село на Рівненщині, майже на самому кордоні з Білоруссю. Це один із регіонів забутої «української Атлантиди». На карті його годі відшукати, а тим паче без карти: транспорт із далекого райцентру ходить туди раз на добу. Коли ж потрапляєш до Острівська, таке враження, що час тут зупинився. У селі старовинні зрубні хати з лелечими гніздами на дахах і прадавні пасіки з вуликами на деревах. Поблизу села є три лагідні озера, а в самому Острівську — лагідні люди, веселі й щедрі, які знають десятки архаїчних поліських пісень і казок. Та за тією веселою гостинністю криється запилений сум. Село «атрофується», передусім — молоді паростки його мешканців. Старші ж шоковано споглядають, як згасає їхнє майбутнє. Ці люди здогадуються, що історія для них могла б скластися зовсім інакше — якби трохи більше знань та свободи. Однак життєвий вибір за них і за їхніх батьків завжди робили інші. Може, тому здається, що вони і досі живуть не своїм життям.