У житті завжди є місце для подвигу. Прикладом цього може стати героїзм двох черкаських друзів — 14-річного Миколи Патланя, учня міської школи №22, та на рік старшого за нього Ігоря Блудшого, який навчається у професійному ліцеї №17. Хлопці у шторм врятували від загибелі у водах Дніпра 70-річного рибалку. До речі, неподалік відпочивала компанія дорослих, але вона не тільки не зреагувала на біду, в яку потрапила літня людина, а й відмовилася зателефонували рятувальникам, пояснивши це тим, що розрядився мобільний телефон.

За кілька місяців старе двоповерхове приміщення колишнього дитячого садка на столичних Березняках має перетворитися на світлу й сучасну будівлю: тут до Різдва планують відкрити Центр допомоги безпритульним дітям. Закладати символічну капсулу на місці зведення притулку й урочисто заснувати центр, що отримав назву «Наші діти», приїхала сила-силенна поважних людей, серед яких були народні депутати України, керівники дипломатичних місій в Україні, віце-спікер польського сейму Йозеф Зих, посол ФРН в Україні Дітмар Штюдеманн, мер Києва Олександр Омельченко. За словами міського голови Олександра Омельченка, у Києві існує вже 4 соціальних центри для захисту прав дітей, а відкриття спільного україно-польсько-німецького центру доводить, що чужих дітей не буває. Задля продовження благодійної співпраці представники трьох причетних країн у символічну капсулу поклали прапорці своїх країн, а діти — малюнки німецьких та українських малюків.

Уряд України продовжує «послідовну політику погашення боргів власникам втрачених вкладів у Ощадбанку СРСР та радянських цінних паперів» теоретично та «передвиборчий пі-ар Великого начальника» практично. Услід за компенсацією знецінених вкладів Ощадбанку СРСР уряд вирішив піти далі й вишукав бюджетні гроші навіть на погашення облігацій Державної цільової безвідсоткової позики 1990 року випуску. Виплати за нею розпочались із 1 жовтня.

Наразі українців, які законно працюють за кордоном, у 50 разів менше від реальної кількості нелегалів. Так, за даними Міністерства у справах сім’ї, дітей та молоді, із двох мільйонів осіб, які виїжджають за кордон працювати, легально перебувають там лише 40 тисяч. За словами Валентини Довженко, голови Ради з питань протидії торгівлі людьми, міністра у справах сім’ї, дітей та молоді, нелегали не мають ніякого соціального захисту і нерідко стають «власністю» закордонних роботодавців.

Український материк — це Київ, Львів, Луцьк і окремо взяті вулиці Полтави чи Вінниці. Усе інше — розпорошені острови, куди важко «доплисти» рейсовим автобусом чи долетіти думкою. Усі ці острови ніби зливаються у велетенську непізнану Атлантиду, відмежовану і від «свідомих», і від «провладних» річкою забуття.
Острівськ — невеличке село на Рівненщині, майже на самому кордоні з Білоруссю. Це один із регіонів забутої «української Атлантиди». На карті його годі відшукати, а тим паче без карти: транспорт із далекого райцентру ходить туди раз на добу. Коли ж потрапляєш до Острівська, таке враження, що час тут зупинився. У селі старовинні зрубні хати з лелечими гніздами на дахах і прадавні пасіки з вуликами на деревах. Поблизу села є три лагідні озера, а в самому Острівську — лагідні люди, веселі й щедрі, які знають десятки архаїчних поліських пісень і казок. Та за тією веселою гостинністю криється запилений сум. Село «атрофується», передусім — молоді паростки його мешканців. Старші ж шоковано споглядають, як згасає їхнє майбутнє. Ці люди здогадуються, що історія для них могла б скластися зовсім інакше — якби трохи більше знань та свободи. Однак життєвий вибір за них і за їхніх батьків завжди робили інші. Може, тому здається, що вони і досі живуть не своїм життям.

Ми ніколи не дізнаємося насправді, де уряд Януковича взяв мільярд гривень, аби дати передвиборчого хабара в руки пенсіонерам. Ми бачили тільки, як Віктор Федорович театрально грюкнув кулаком по столу і — о диво! — державні мішки розв'язалися. А може, й не державні. Можливо, це — чийсь кредит Януковичу, повертати який він зобов'язався, коли його посадять у президентське крісло, і тоді-то він точно зможе розв'язати перед своїми благодійниками державні мішки... Ми бачили також, як Віктор Федорович невміло перехрестився, підтверджуючи в такий спосіб рівненчанам, що підвищення пенсій не є його популістською передвиборчою обіцянкою. А втім, це ліричний відступ. Отже, Прем'єр грюкнув кулаком — мовляв, не обкрадайте пенсіонерів, а потім проголосив пенсійний рай, пообіцявши пенсію на рівні прожиткового мінімуму. До речі, чиновники від цих слів ледь інфаркту не нажили. У профільних міністерствах годі було дочекатися від них якихось коментарів до заяв Януковича. Вони самі були вкрай здивовані прем'єрськими обіцянками і чекали «тексту згори», аби його озвучити. «Текст» не забарився. Микола Азаров «від імені і за дорученням» роз'яснив громадянам, що не варто дослухатися до тих скептиків, які стверджують, що для України знайти щомісяця додатковий мільярд гривень пенсіонерам — мрія на кшталт польотів на Марс. Мовляв, обіцянки Віктора Януковича — то виважений, фінансово підкріплений крок.

Рідкісне рішення ухвалив суддя місцевого суду Хортицького району Запоріжжя Дмитро Яма — підвищити пенсію Володимиру Фурманову від 219 до 1742 гривень! Суддя керувався не альтруїстичними мотивами, а винятково чинним законодавством України.

Cвоїм правом на одержання виплат від Німеччини остарбайтери або їхні правонаступники мають можливість скористатися лише до 30 вересня 2006 року. Це передбачено новими змінами до Закону ФРН «Про заснування Федерального фонду «Пам'ять, відповідальність і майбутнє», прийнятими нещодавно бундестагом. Виплата жервам нацизму за рахунок коштів вищезгаданого фонду в Україні здійснюється вже три роки. За словами голови правління Українського національного фонду «Взаєморозуміння і примирення» Ігоря Лушнікова, законом ФРН передбачено здійснення виплат двома частинами: спочатку 65 відсотків призначеної суми, а потім — 35 відсотків. В Україну перші кошти надійшли наприкінці липня 2001 року. А вже 17 листопада 2003 року фонд «Взаєморозуміння і примирення» завершив цей перший етап виплат. Гроші одержали понад 469 тисяч осіб.

Волонтерський рух набуває все більшої популярності в світі. Безкоштовна робота заради доброчинності проникає і в Україну. Щоправда, працюють у такий спосіб переважно іноземці, які приїздять до нашої країни. Українську молодь безкоштовна робота за кордоном поки не приваблює. У тому, що безкоштовно перебирати цеглу під час відпустки — це по-європейськи, можна переконатися, відвідавши міжнародний волонтерський табір, що працює зараз у маленькому селі Рихли Коропського району на Чернігівщині. Зараз тут працюють та «відпочивають» троє іноземців iз Голландії, Італії та Великої Британії.

Зайве казати, що на радянських теренах вінчання молодят у церкві було заборонено взагалі або ж (у ближчі до перебудови часи) зведено на маргінес. Тепер, коли освячення шлюбу в церкві є звичайним для багатьох пар, нібито на противагу цій тисячолітній традиції активізувалися відділи реєстрації актів цивільного стану. У РАЦСах тепер пропонують не лише отримати широковідомий «штамп у паспорт», а ще й відбути церемонію заручин. Власне, за таку новацію закохані мають дякувати українським законодавцям. Адже прийнятий Верховною Радою і чинний з 1 січня цього року Сімейний кодекс України передбачає «відновлення інституту заручин», як про це повідомляє прес-служба Міністерства юстиції.