Уже третій рік поспіль в Україні спостерігається тенденція збільшення народжуваності. Такий приємний висновок оприлюднило нещодавно Міністерство юстиції України. Так, за перші шість місяців цього року органи реєстрації актів громадянського стану Мін’юсту зареєстрували майже на 4 відсотки більше народжень, ніж за перше півріччя 2003 року. З початку року смертність в Україні, порівняно з минулим роком, практично не збільшилася. Щоправда, попри оптимістичні прогнози, у нашій країні все одно кількість померлих переважає кількість народжених: так, у цьому півріччі в Україні народилося майже 212 тисяч, а померло більш ніж 389 тисяч осіб. Найактивніше народжують у Донецькій області, а найнижчий рівень народжуваності — в Чернігівській. Протягом першого півріччя найнижчими показниками смертності відзначилася Чернівецька область, а найвищими – Одещина. До речі, загальна чисельність населення України на 1 червня 2004 року становила 47 мільйонів 465 тисяч осіб.

Закарпаття здавна облюбували роми. У цьому маленькому краї проживала десята частина всіх представників цієї нацменшини Радянського Союзу. За переписом 2001 року, в області мешкає понад 14 тисяч циган. Ще стільки ж, очевидно, декларували свою національність як угорську, словацьку чи українську. В Ужгороді виходить єдина в Україні ромська газета «Романі яг», працює циганська школа та дитсадок, є передачі на радіо, почалося становлення ромського театру.

На сьо­год­ні в Іта­лії — по­над пів­міль­йо­на «на­ших». «Я ще не зус­т­рі­чав та­ко­го міс­теч­ка, се­ла чи ху­то­ра, де не бу­ло б ук­ра­їн­ців», — ка­же ко­ор­ди­на­тор ук­ра­їн­ців гре­ко-ка­то­ли­ків у Іта­лії отець Ва­силь По­точ­няк, який уп­ро­довж трьох ро­ків що­тиж­ня по 3-4 дні про­во­дить у до­ро­зі, про­ві­ду­ю­чи й гур­ту­ю­чи спів­віт­чиз­ни­ків у різ­них міс­це­вос­тях Апен­нін­сь­ко­го пі­вос­т­ро­ва. Близь­ко 90 від­сот­ків за­ро­біт­чан в Іта­лії — це жін­ки, пе­ре­важ­но се­ред­ньо­го ві­ку. Своє пе­ре­бу­ван­ня «у най­мах на чу­жи­ні» во­ни роз­ці­ню­ють як ви­ко­нан­ня ма­те­рин­сь­ко­го обов'яз­ку. Ад­же тут во­ни за­роб­ля­ють на нав­чан­ня, лі­ку­ван­ня і їжу сво­їм ді­тям та ще на те, щоб зап­ла­ти­ти за світ­ло і газ у квар­ти­рах, де за­ли­ши­ли­ся з ро­ди­ча­ми, а то й iз су­сі­да­ми їх­ні донь­ки й си­ни. Ста­тис­ти­ка свід­чить, що за­га­лом близь­ко 5 міль­йо­нів ук­ра­їн­сь­ких жі­нок пе­ре­бу­ва­ють за кор­до­ном на за­ро­біт­ках — і це в се­ред­ньо­му 5 міль­йо­нів на­пів­си­ріт в Ук­ра­ї­ні: біль­шість за­ро­біт­ча­нок ма­ють по 2-3 ди­ти­ни. Але чо­му ж свій ма­те­рин­сь­кий обов'язок во­ни не мо­жуть ви­ко­на­ти на Бать­ків­щи­ні?

Ми­ну­лої су­бо­ти — на­пе­ре­дод­ні Між­на­род­но­го дня сім'ї — у ки­їв­сь­ко­му іс­лам­сь­ко­му куль­тур­но­му цен­т­рі «Ар­ра­їд» упер­ше в Ук­ра­ї­ні від­був­ся «офі­цій­ний» хрис­ти­ян­сь­ко-му­суль­ман­сь­кий ді­а­лог «Міц­на ро­ди­на — за­по­ру­ка май­бут­ньо­го». Мож­ли­во, йо­го ор­га­ні­за­то­рів на­дих­ну­ло те, що 2004 рік ого­ло­ше­ний Між­на­род­ним ро­ком сім'ї. А мо­же, і те, що, за ста­тис­тич­ни­ми да­ни­ми, по­ло­ви­на меш­кан­ців зем­ної ку­лі — це хрис­ти­я­ни і му­суль­ма­ни.

У Шполі Черкаської області у тамтешньому райвідділі міліції, яким керує Микола Пономаренко, з'явилися свої «діти полку»: правоохоронці переймаються долями 7-річного Павлика Леляка та 17-річної Ані Мотрич.
А почалося все 5 років тому, коли у родину Леляків та Швеців із села Сигнаївки, як грім серед ясного неба, прийшла біда. Того дня Неля Степанівна та Григорій Никифорович Швеці залишилися вдома з дворічним онуком Павликом, а їх донька Галина та зять Василь Леляки пішли по сіно до своєї бабусі.

Ці діти народилися не в Чернігові, в який їх просто закинула доля, але стали тут мало не місцевими знаменитостями. Довге та екзотичне для України ім'я свого батька-африканця старший з них, Рома, вимовляє чітко — але хто цей чоловік, достеменно не відомо. Натомість ім'я їхньої матері — Іванна — відоме з прізвищем та по батькові. Особа цілком реальна. Ромчик розповідає, що жили вони з нею у Києві, де він навіть ходив до дитсадка. Але одного дня мама відвезла їх із молодшим братиком у село Мрин Носівського району. І покинула виживати у хаті, яку начебто, кажуть діти, згодом планували викупити. Спочатку малюки були під наглядом чужої бабці. Через якийсь час і бабця кудись поділась. І залишились восьмирічний Рома з трирічним Еріком самі у нетопленій (а був листопад) хаті.

Якщо ви думаєте, що колишні держслужбовці опинилися в якихось вигідніших умовах, ніж прості трудівники, то глибоко помиляєтеся. Якщо «взувають», то всіх. «Ми є постійними читачами і передплатниками вашої газети, — написали в «УМ» мешканці міста Чернівці. — Ми (і не тільки ми) хотіли б прочитати на сторінках газети роз'яснення щодо дії Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну службу», прийнятого Верховною Радою 16 січня 2003 року №432-IV». У статті 37-I цього закону сказано, що в разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, за цим законом, відповідно, здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Тут же зазначено, що перерахунок відбувається, виходячи із сум заробітної плати, на які нараховують збір на обов'язкове державне пенсійне страхування державного службовця, який працює, відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії. У прикінцевих положеннях цього закону в п. 2 сказано, що порядок перерахунку пенсій, передбачений цим законом, поширюється на пенсіонерів, яким пенсія державних службовців призначена з дня набрання чинності Закону України «Про державну службу» (3723-12).

Якщо «силовиків» і спецслужбістів розділяють за принципом потрібний-непотрібний, то селянам геть не пощастило: як тільки тяжко не працювали люди на землі, але через низькі заробітки, якими «славилася» більшість колгоспів, і натуральну форму оплати праці, яку інколи «забувають» включати до доходів громадян, їхня трудова пенсія часто не дотягує до мінімального рівня. Проте не вірте, якщо вам хтось скаже, що хрущовські палички-трудодні неможливо «конвертувати» в гривні. Ще й як можливо.

Після квітневого перерахунку пенсій хвиля гнівних листів до редакції «України молодої» від розлючених п'ятигривневими надбавками пенсіонерів спала. Проте, як у тому відомому анекдоті, неприємний осад залишився. Навіть мої дядько з тіткою, з якими бачилася на Проводи, хоч і отримали омріяні кільканадцять гривень «плюс», але виявилися абсолютно невдячними Кабінету Міністрів за це підвищення. Не через особисту антипатію до Віктора Януковича чи там Миколи Азарова, а суто з простонародних міркувань. Тому що листоноша їм не принесла тієї десятки-двадцятки вчасно, тоді, коли вони сподівалися і коли їм обіцявся «добавити» грошей уряд, — одразу після 1 січня. Таким чином, навіть виправлена помилка зіграла проти нинішньої влади, яка наважилася економити на власних пенсіонерах начебто через брак коштів.

Велике історичне відкриття вдалося зробити з розкладу руху поїздів Донецької залізниці. Журналісти однієї обласної луганської газети готували його для друку і раптом наштовхнулися ... Радісний зойк першовідкривачів вирвався далеко за стіни редакції і долетів до вух власного кореспондента «УМ». Довідавшись про причини радості колег, я притьмом кинувся до мапи. На чорній лінії, що символізує собою залізничну колію, за кілька сантиметрiв на північ від Попасної міцно приклеївся мініатюрний прямокутничок із до болю знайомою назвою: «Кучмівка». Луганщино! Ти маєш пишатися...