Українцям не звикати до скрути: нас уже не здивуєш гречкою «по талонах» чи зарплатою у вигляді емальованих відер. Однак знову повертатися у часи хронічного безгрошів’я нікому не хочеться. А про них люди зараз усе частіше говорять: чи виплачуватиме Янукович пенсії («обіцяв піднять, а вже п’ятий день не несуть!»), чи буде робота й зарплата?..

Експерти запевняють: на суттєве підвищення пенсій та заробітних плат годі сподіватися: обіцянка — цяцянка, а казна — порожня. Мінімальні зобов’язання — виплату пенсій та зарплати «бюджетникам» — уряд намагатиметься забезпечити. Але якою ціною: державними боргами по вуха (які, до речі, однаково віддаватимемо ми з вами) чи «намальованими» гривнями, які лише розкрутять маховик інфляції?

У нашому суспільстві досі існує стереотип: сліпа людина — безпомічна. Але незрячим людям жалість не потрібна — лише належні умови для повноцінного життя. Сліпі українці працюють викладачами, програмістами, перекладачами. Вони об’єднуються у громадські спілки, ходять у туристичні походи, збирають кошти на книжки для незрячих дітей. Якщо пощастить, то незабаром світ побачить видання «Гаррі Поттера» українською, шрифтом Брайля.

Заплатити понад 50 тисяч гривень адвокатові й виселитися з квартири просто на вулицю мусить житель Чернігова Костянтин Шокур разом зі своєю сім’єю — дружиною і 13–річним сином–інвалідом. За рішенням суду, цією квартирою тепер розпоряджатиметься міська рада. От тільки куди подітися цій родині з хворою дитиною — нікого не хвилює. Причиною ж скрутної ситуації, в якій опинилася родина майстра–коваля, стала його довірливість.

Заступник начальника оперативного відділу головного управління МНС у Черкаській області Олег Диченко разом зі своїм шкільним другом Сергієм Сметаною вирішив порибалити на березі річки Ольшанка в районі села Лозівок. Хлопці ще нічого не встигли зловити, як почули чийсь розпачливий крик про допомогу. Коли ж підбігли ближче, то побачили, що метрів за 60 од берега у воді борсається людина. Чоловіки спочатку кинулися до потопаючого. Але крига, товщина якої була не більше п’яти сантиметрів, загрозливо затріщала, й вони повернули до берега. Але бажання врятувати людину, котра потрапила в біду, було таким сильним, що друзі удвох миттю завалили... вербу.

По дорозі до Гурзуфа зустрів декілька новеньких автобусів із дітьми в однакових яскраво–зелених куртках. Пізніше з’ясував, що дітей везли на екскурсію до сусіднього Партеніта, у місцевий дельфінарій. Інші їхні ровесники в той час сиділи на уроках в артеківській школі. По обіді загони мали помінятись місцями — кожен день в «Артеці» розписаний ледве не по хвилинах до кінця зміни.

Якщо комусь із тернопільських пенсіонерів потрібна допомога, порада чи елементарно бракує спілкування, віднині вони можуть звертатися до багатопрофільного відділення соціально–побутової реабілітації. Відкрилося воно на Лисенка, 8 при Центрі соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких громадян. За словами керівника новоствореного відділення Уляни Фещак, скористатися його послугами абсолютно безкоштовно можуть усі бажаючі літні чи одинокі люди.

Для кожного з нас (якщо пощастить і доживемо) колись настане «момент істини» — час призначення пенсії. І не дивуйтеся, якщо ваш «доробок» лише трохи перевищуватиме мінімальну пенсію, — значить, ви нормальний, «чорний», пенсіонер. Так живе півкраїни, до речі. Інша річ, якщо ви — держслужбовець, митник, прокурор чи бодай помічник народного депутата. Ця «братія» живе непогано, отримуючи солідні пенсії і відчутно «підриваючи» державну скарбницю. В умовах кризи виплачувати пенсії по 10—20 тисяч гривень — просто аморально. Тим більше що у бюджеті «світить» дірка майже у 80 мільярдів гривень. Але позбавити ситого і заможного життя «спецпенсіонерів» можуть лише... майбутні ситі «спецпенсіонери» — народні депутати себто. А на таке «харакірі» вони точно не підуть.

Мешканці обласного центру Прикарпаття, котрі дивляться на світ зовсім іншими, ніж зрячі, очима або зовсім його не бачать, нині зачитуються озвученими творами культового російського фантаста Сергія Лук’яненка. Це прізвище найчастіше звучало з вуст моїх співрозмовників. «Із захопленням читаю нині його дилогію «Зірки — холодні іграшки» та «Зоряна тінь», — підтверджує Андрій Нечитайлов, комп’ютерний гуру, як його шанобливо називають друзі. — Люблю наукову фантастику, а романи та повісті Лук’яненка — передусім. Вони — просто супер. Написані дуже талановито. Паралельно, і з не меншим задоволенням, читаю «Тигроловів» Івана Багряного».

Зауважте: ніхто з незрячих не каже «слухаю» книжки — тільки «читаю». Мабуть, саме ця дія урівнює їхнє читацьке самолюбство з рештою цінителів літератури. Черг за популярними книгами, на відміну від класичних бібліотек, тут немає — теж плюс: переписуй твір на плеєр, вмикай — і слухай. До геніального просто й комфортно.

Масивні металеві ворота, прохідна з охороною. Вивіска: «Фонтанська загальноосвітня школа соціальної реабілітації». Тут для підлітків, які свого часу не подружилися з правопорядком, а то й скоїли злочин, забезпечено закритий простір. Ось, за скляними дверима передпокою, чекають на прийом троє «новеньких» хлопченят. Далі, на поверхах — навчальні класи, кімнати відпочинку, спальні. Біля спалень стіни розмальовані квітами й метеликами. Самі ж хлопці малювали. У менших на кожному ліжку поряд із подушкою — м’яка іграшка. На ліжках 14—15–річних старшокласників — також іграшкові ведмедики, слоники чи котики. «У них важке було дитинство і вони досі граються — вони ж іще діти», — пояснює завуч школи Наталя Анатій. Поза тим, учні виглядають серйозними та розважливими і залюбки розповідають про зміну свого життєвого курсу і віднайдення сенсу буття — завдяки цій школі.

Цілком імовірно, що цієї весни нас чекає одна з найсильніших повеней за останні десятки років. Такого снігу давно вже не пригадують старожили, а зима ще не закінчилася. І від її «фінальних» опадів залежать обсяги великої води. Причому опинитися «підмоченою», як стверджують експерти, має ризик практично будь–яка область України — все залежить від «небесної канцелярії» та сумлінності «земних» чиновників. А вони запевняють: усі причетні до водної справи структури — у бойовій готовності: мовляв, запасаємося камінням, ладнаємо техніку, «підриваємо» лід на річках і готуємося до «переливання» води.