Команда студентів–винахідників із донецького філіалу комп’ютерної академії «ШАГ» представлятиме Україну в Австралії на всесвітньому фіналі конкурсу інформаційних технологій Imagine Cup. На українському фіналі цих змагань донеччани вразили журі своїм пристроєм, який дозволяє спілкуватися по телефону глухонімим людям. На перший погляд, цей пристрій нагадує звичайну рукавичку. Проте її «начинка» справді чарівна, адже за допомогою спеціальних датчиків здатна розпізнавати жести і перетворювати їх на звуки та передавати через відповідне програмне забезпечення на інший телефон. Таким чином, на іншому кінці дроту можна почути те, що намагається «сказати» людина з обмеженими можливостями мовлення та слуху.

«Не розмовляй з незнайомцями. У жодному разі не сідай до них у машину і не бери від них подарунків. Якщо вони спробують до тебе наблизитись, одразу ж тікай або гукай на допомогу», — саме такі настанови батьки звикли давати своїм дітям. Проте сучасні реалії диктують нам нові правила. В епоху активного користування iнтернетом з’являються нові можливості, а разом з цим — і ризики. Саме тому один із відомих операторів мобільного зв’язку розпочав соціальну рекламну кампанію «Розкажи дітям про безпеку в інтернеті». Її мета — звернути увагу батьків на необхідність виховувати дітей не тільки в повсякденному, а й у віртуальному житті. Вже зараз на вулицях українських міст з’явилися бігборди з зображенням неголеного дядечка кримінальної зовнішності, який тримає в руках табличку «Додати друга». Це нагадування і батькам, і дітям, що по той бік монітора може сидіти саме такий «друг» і далеко не з благородними намірами.

Мешканка села Свидівок Черкаського району 42–річна Світлана Мірошник звернулася в редакцію «України молодої» зі своїм горем. «Я підозрюю, що в мене вкрали доньку, котру я народила 6 листопада 2010 року в пологовому відділенні Черкаської райлікарні».

Таку історію життя, як в Анни К., міг вигадати лише письменник. Адже стільки випробувань змогла б пережити лише героїня якоїсь драми, а не реальна людина. Тендітна і життєрадісна жінка зовсім не виглядає на свої роки і вже точно ніколи не скажеш, що вона пережила чотири коми, 10 років ув’язнення та 15 років залежності від наркотиків. Подолати все їй допоміг Бог, а вона зараз допомагає іншим почути Його слово. Вона радісно відкриває двері соціального центру, де тепер працює, і гостинно запрошує увійти.

В Україні проживає майже 7 мільйонів алкоголіків, третина з них — жінки, і їх кількість зростає. Такої думки дотримуються у київському Центрі соціально–психологічної реабілітації для алкозалежних. З пияцтвом не можна зав’язати, доклавши зусиль волі, ніяких гарантій на повне звільнення не дає «кодування», «підшивання» пігулок чи детоксикація в лікарні. Як свідчать самі алкоголіки — ці методи діють максимум два роки. Бо пияцтво — це хронічна хвороба не лише тіла, а й психіки. І вона не зважає на соціальний статус, її жертвою може стати кожен. Пересічне уявлення, що «алкаш» — це брудний тип iз синім обличчям під парканом, морально застаріло. На відкритих зборах столичного Товариства анонімних алкоголіків я побачила пристойних людей — керівників, бізнесменів, симпатичних і успішних жінок.

Лідія Доннерс–Мунт народилася і виросла в Голландії, а на батьківщину свого батька–українця потрапила лише у 15 років. Але відтоді вона відчуває нерозривний зв’язок в Україною. Пані Лідія вже багато років допомагає українським сиротам, дитячим спортивним школам, лікарням, бібліотекам. А віднедавна взяла під опіку так званий проект «дніпропетровського Рембрандта» («УМ» писала, що у Дніпропетровському художньому музеї виявлено невідому картину Рембрандта «Жінка в перлинному намисті». Але її оригінальність ще мають підтвердити голландські мистецтвознавці).

Колишня балерина, спортивна атлетка, дружина голландського держпосадовця й активістка українсько–голландських гуманітарних проектів Лідія Доннерс–Мунт відвідує Україну дуже часто. Вона каже: «Хоч я і живу в Нідерландах, але серце моє належить Україні».

Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років» започатковує проект «Родинна пам’ять про війну». І в рамках цього проекту закликає українців, які пережили Другу світову війну, поділитися своїми спогадами.

Чотиримісячний Ванюша, який народився в Миколаєві без обох рук і однієї ніжки, відтепер буде виховуватися у великій родині буковинського священнослужителя. Отець Михайло, настоятель Свято–Вознесенського Банченського чоловічого монастиря, що неподалік Чернівців, каже, що всі 300 його дітей iз нетерпінням чекають його удома разом з Іванком.

Більшість українських випускників після отримання атестату зрілості все ж прагне навчатися далі. Тих, хто одразу шукає роботу, лише 1,5 відсотка. Про це свідчать дані соціологічного опитування, проведеного компанією Research& Branding Group у 2011 році. «Молодь все–таки орієнтована на отримання освіти, що є загальносвітовою тенденцією», — каже завідувач відділу економіки праці Інституту демографії та соціальних досліджень іменіПтухи Лариса Лісогор. Проте наявність диплома не є гарантією високооплачуваної роботи й успіху на професійній ниві. У ВНЗ студентам викладають теоретичні знання з тієї чи іншої сфери діяльності, в той час як роботодавці вимагають практичного досвіду від молодого фахівця. До того ж, за словами Лариси Лісогор, можливості працевлаштування залежать ще й від того, який навчальний заклад закінчив випускник. Тож навіть якщо батьки п’ять років платили за навчання свого чада у приватному виші з сумнівною репутацією, не варто дивуватися, що такий дипломований «фахівець» може опинитися за касовим апаратом у супермаркеті, а не на хорошому місці в престижній фірмі.

Не секрет, що проблема забезпечення наших громадян житлом є однією із найгостріших. Особливо її відчувають молоді сім’ї, які потрапляють у замкнене коло: у провінції, де дешеві квадратні метри, немає роботи, а у великих містах і їхніх супутниках ціни б’ють світові рекорди. Парадокс, але столиця держави, більшість населення якої перебуває на межі бідності, а різниця між доходами сягає 40 разів, потрапила у п’ятдесятку міст із найдорожчим житлом. Так, за даними британського порталу Global Property Guide, Київ у цьому рейтингу посідає 43–тє місце — між елітним побережжям Чорногорії та словенською Любляною.

Реалізація державної політики, суть якої спрямована на поліпшення умов кредитування для молодих сімей та забезпечення квартирами тих із них, які найбільше потребують житла, — явище, скоріше, вибіркове, ніж системне. Більше того, навіть якщо поталанило, і Фонд молодіжного кредитування таки перерахував кошти забудовнику, держава не активно реагує на випадки, коли той виявляється не надто чесним на руку. І сім’я, якій для «квартирного щастя» не вистачило зовсім трохи, змушена самостійно шукати справедливості в судах.