Шаманство у стилі «Братів Блюзу»

«Брати Блюзу» своє двадцятиріччя і п’ятдесятиріччя лідера гурту Мирослава Левицького відзначили серією концертів у Франківську, Києві та Ужгороді (останній має відбутися наступного тижня). Для шанувальників творчості цього гурту це було справжнє свято — останні кілька років «Братів» практично не було чути в Україні. Доля розкидала їх по світах: басист Андрій Мельник нині живе і працює в Нью–Йорку, так само і гітарист Степан Кузів. Там же були і саксофоніст гурту Олег Левицький та Андрій Вінцерський, гітарист Сергій Тафтай довгий час працював у Монреалі.

Двадцять років тому, коли у Мирослава та Олега Левицьких із містечка Калуш, що на Франківщині, з’явилася ідея грати те, що їм найбільше подобається, навряд чи хлопці могли помислити, що стануть для України першовідкривачами стилю, який пізніше охрестять як суміш ритм–н–блюзу, фанку, гуцульського етно–джаз–року, карпатського фанк–ф’южн та українського world music. Для широкого загалу знайомство з «Братами Блюзу» почалося з «Червоної рути» 1993 року, коли вони стали володарями гран–прі фестивалю і російськомовний Донецьк шаленів від карпатських коломийок та саксофонного соло у потужній енергетичній композиції «Автентичне життя», яка стала візиткою гурту. У 1993–му ж «Брати Блюзу» були визнані кращим гуртом року.

Невдовзі професіоналізм «Братів Блюзу» визнали на світовому рівні. Хлопці увійшли в історію як перша група зі Східної Європи, котра виступила на головній сцені фестивалю Pepsi — Sziget в Угорщині. Це трапилося у 1998 році. Організатори фестивалю вибирали тоді між «ДДТ» та «Братами», але зрештою зупинилися на українському гурті.

Музика «Братів» і нині користується попитом у світі. Їхній останній альбом «Місто, яке ніколи не спить», записаний на студії Андрія Вінцерського (альбом вийшов у 2011 році під лейблом Jive Music), узяли в ротацію близько ста радіостанцій. А композиція «Батько й син» місяць поспіль входить до десятки хітів однієї з американських радіостанцій.

На ювілейному концерті, який у вівторок відбувся в столичному клубі «Крістал–хол», прозвучала музика саме з цього альбому, а також усім відомі хіти разом із незмінним «Автентичним життям». До Києва з’їхався практично весь початковий склад гурту — лише Андрія Мельника, який так і не зміг приїхати з Америки, замінив бас–гітарист Віталій Савенко (його теж нерідко можна почути в Лондоні). Окремими гостями концерту були Рейнс Ньюленд та Кирило Стеценко, який влаштував на сцені скрипкове шаманство і закликання весни. Шаманством була і сама музика «Братів Блюзу», яка заворожувала, наповнювала енергетично, підносила понад часом і простором.

Перед концертом пішли чутки, що це, можливо, останній виступ гурту в Україні. «Про розпад наразі не йдеться, ми планували тільки два концерти в Україні до ювілею. Але хлопці живуть у різних країнах», — зітхає Мирослав. Коли українські шанувальники зможуть знову насолодитися живою музикою, ніхто з «Братів» прогнозувати не береться.