У столичному кінотеатрі «Київська Русь» пройшов урочистий допрем’єрний показ воєнної екшн-драми «Черкаси», що ґрунтується на реальних подіях.

Історія не може нічому навчити людей. Так вважає дехто з авторів фільмів з програми Берлінського кінофестивалю. І має рацію!

Стати невидимим, бодай на хвилинку — така знайома багатьом мрія дитинства. Фантастика?

Кінопроект "Мої думки тихі" режисера Антоніо Лукіча здобув головний приз на індустріальній платформі Вільнюського міжнародного кінофестивалю Meeting Point Vilnius ще до прем'єри у квітні 2019.

У номінації "Література" цьогоріч обрано двох лауреатів. Це Маріанна Кіяновська з книгою "Бабин Яр. Голосами" і Тарас Прохасько зі збіркою есеїв "Так, але...".

Фільми — це передусім історії про щось. Далеко не тільки це, одначе ж якщо картина розвалюється на окремі сегменти, то це означає, що стежити нам, глядачам, на екрані нема за чим.

До Курбаса, дивлячись українські вистави, можна було або сміятись (часом гомерично реготати), або плакати (ридати; згадати хоча б «Безталанну»). І все. Інших емоцій, чи приміром якихось більш-менш глибоких рефлексій годі було очікувати.

У Берліні триває ювілейний, 70-й за ліком, міжнародний кінофестиваль. Утім нічого власне ювілейного не помітно. Німці народ прагматичний, найкращий спосіб поювілеїти — подивитися хороше, справді вартісне кіно.

Стартував уже 70-й за ліком один із найавторитетніших міжнародних кінофорумів. Фільмом відкриття стала картина «Рік роботи Селінджером» канадійця Філіпа Фалардо.

У список фільмів, заборонених в 2019 році для демонстрування і розповсюдження для кіно-телепоказу, публічного комерційного відео, домашнього відео на території України потрапило 5 фільмів.