На великих екранах з’явилась чергова екранізація роману Джейн Остін «Емма».
За сюжетом, юна красуня Емма Вудхаус вважає, що добре знається на людських характерах, і тому може виконувати роль свахи для своїх подруг і молодих людей.
Вона відмовляє свою подругу, скромну дівчину Гарріет Сміт, виходити заміж за фермера і обирає для неї вікарія містера Елтона.
Однак той закохується в саму Емму. Отримавши відмову, він виїжджає, а Гарріет Сміт залишається без нареченого.
Потім Емма намагається звести Гарріет зі своїм новим знайомим — Френком Черчіллем.
Англійська письменниця Джейн Остін (1775—1817) за життя не мала великої слави. Масова увага до її творчості виникла наприкінці ХІХ століття. А в наступному і донині твори Джейн Остін неодноразово екранізувалися, часто кінофільми за мотивами її романів здобували престижні нагороди.
До речі, у національному опитуванні «Найулюбленіші книги Британії», яке проводила телекорпорація BBC у 2003 році, роман Джейн Остін «Гордість і упередження» посів друге місце, поступившись лише «Володарю Перснів» Толкіна.
Із 2005-го, лише за дестиліття, українською мовою видано вісім творів письменниці. Її популярність так зросла, що відкритий 26 березня 1971 року астероїд головного поясу отримав назву 39415 Джейностін (39415 Janeausten).
Роль Емми у фільмі режисера Отема де Уайлда отримала Аня Тейлор-Джой. Головну чоловічу роль Джорджа Найтлі зіграв Джонні Флінн. Сценарій Елеонори Каттон.
У фільмі майстерно передана та сама Англія початку ХІХ століття. Вишукані костюми, ретельно підібрані декорації. Грим акторів та музика допомагають глядачеві краще зануритися в атмосферу тогочасної Великої Британії.
Окремо слід виділити діалоги героїв фільму. Як і в англійців того часу, репліки персонажів сповнені манірності й честолюбства. Так, знаменита англійська ввічливість, тактовність, чистота, витриманість у всьому справді панували в тогочасному суспільстві.
Утім «манери заради манер», часто лицемірство й відверта брехня — ось зворотний бік знаменитого англійського етикету. У кінокартині це прекрасно показано: герої негативно ставляться до інших, однак відкрито сказати цього не можуть.
Норми тогочасної моралі не дозволяють проголосити правду без прикрас, тому персонажі вдаються до туманних фраз, сарказму, метафор та іронії (і все це з доброзичливою посмішкою на обличчі!), щоб висловити те, що вони думають, не виходячи за рамки етикету.
Глядачам ХХІ століття це здається смішним, комічним. Однак повторення із середини трохи задовгого фільму починає потроху набридати.
Як для сучасного ритму життя сюжет розвивається занадто повільно.
