На початку лютого культурну спільноту сколихнула звістка про рішення міністра культури і віце-прем’єра з гуманітарних питань В’ячеслава Кириленка не «фінансувати прості концерти», а зосередитися на підтримці тих артистів, які їздять у зону АТО або якось допомагають проведенню АТО.
Після зоряного для Юрія Винничука 1992-го («Діви ночі», «Ласкаво просимо в Щуроград», «Житіє гаремноє») виникла восьмирічна книжкова пауза. Либонь, було не до видавництва: робота в мобільному тижневику «Post-Поступ» плюс розкрутка щойно заснованої власної розбишацької журнало-газети «Гульвіса» забирали чи не весь час.
Серія лекцій, дискусій та читань присвячена періоду становлення української Незалежності та знаковим творам вітчизняних письменників 1985—2004 років. Кураторка проекту, журналістка Тетяна Терен пояснює: «Це період, який вмістив у себе творчість кількох літературних поколінь.
В українському культурному просторі останнім часом з’явилася тенденція розвитку фестивального сектору. Та вересень уже багато років поспіль асоціюється з поезією у Чернівцях, книгами у Львові та масштабними перформенсами на столичному ГогольFest. Цьогоріч до традиційних подій додалася Київська бієнале.
Протягом десяти днів на Поділлі працюватимуть художники з України, Росії та Німеччини, триватимуть дискусії за участі істориків, мистецтвознавців та представників міської влади. Подія стала реакцією мистецького середовища на виконання декомунізаційних законів, які вже призвели до конфліктів та руйнування творів мистецтва.
Кажуть, що кошти на видання цієї книжки збирали всі разом і з усіх усюд, через що вона цілком може називатися «народною». Утім, як би там не було, але саме після її видання шанований російський сатирик перестав бути таким у рідній країні. І придбати «Блокаду мозку — 2014» можна тільки в Україні. До речі, вийшла вона у харківському видавництві «Віват».
— Цього разу в мене кілька важливих справ. Останнім часом часто співпрацюю з нашим театром Yara Arts Group та режисеркою Вірляною Ткач, одним із аванґардових театрів, і вже кілька років приїжджаємо сюди з виставами або ж готуємо нові, працюємо над матеріалом. Нині ми також зробили чорновий варіант вистави на кримськотатарську тему, то це такий перший привід.
Чому люди радіють сонцю? Що треба робити, коли болять зуби? Чи можна переплутати олію з пивом? Що таке Задунайська Січ? Де в німецького солдата кріпиться багнет? Як можна впізнати агента? Про що перед розстрілом українські патріоти пишуть на клаптях газет? На яких грамотах замість Сталіна й Леніна були портрети Петлюри й Коновальця?
Не критикують лише тих, хто нічого не робить. Ця відома фраза, яку кожен iз нас повторював неодноразово, нині набула зовсім іншого змісту. Бо коли починаєш аналізувати результати роботи Міністерства культури, то хочеться... Ні, вже не критикувати. Адже ця критика має ефект, що ілюструє ще один відомий вислів — як горохом об стіну.
