Після отриманої травми хребта і довготривалого лікування черкащанка Людмила Скорогляд знайшла власний спосіб реабілітації. Десять років тому, аби відновити рухливість рук, бо важко було навіть картоплю почистити, вона почала вишивати ікони. Жінка давно переконалася, що таке лікування не тільки допомагає їй тримати себе у формі, а й дарує гарний настрій та віру в себе. Цікаво, що взятися за голку та нитку Людмилу Миколаївну змусив пророчий сон, у якому вона розмовляла з апостолом Петром.

Київська школа № 168 дуже відрізняється від решти загальноосвітніх закладів міста. Три роки тому керівництво школи вирішило запровадити інклюзивну форму освіти, коли хлопчики й дівчатка з діагнозом ДЦП навчаються в одних класах зі здоровими дітьми. Учителі школи самі розробили та впровадили проект інклюзії, де врахували всі необхідні аспекти навчання дітей із фізичними вадами. Спеціальні класи з обов’язковими спальнями, коридори з поручнями, чітко визначена ширина дверей, особливі умивальники — це не повний перелік корисних нововведень.

Місяць тому матері 35–річного Олександра встановили діагноз «рак». Фа­хівці призначили дату операції та розповіли, що після видалення пухлини жінці треба буде пройти курс хіміотерапії. Відразу попередили: шукати медикаменти родині, швидше за все, доведеться самостійно. Адже в лікарні швидко закінчуються препарати, закуплені за бюджетні гроші. І невідомо, чи вистачить цих запасів для всіх пацієнтів. «Тому, якщо маєте можливість, придбайте ліки самостійно чи знайдіть спонсора, який би оплатив лікування», — порадив Олександрові онколог.

Оскільки згаданий госпіталь має обласний статус, то під його «опікою» перебувають інваліди війни, учасники бойових дій, чорнобильці I категорії та члени родин загиблих із сусіднього Комсомольська і довколишніх районів. Згідно з законом, усі ці люди мають першочергове право на безкоштовну і водночас кваліфіковану медичну допомогу. Однак реалізувати його можуть далеко не завжди. Адже для того, щоб пролікуватися в госпіталі наддніпрянського міста, треба на кілька тижнів залишити домівку.

Нині в Україні живе 16 тисяч дітей із діагнозом ДЦП. Хтось із них погано ходить, деякі пересуваються тільки з підтримкою, чимало не може підвестися з інвалідного візка. У таких дітей виникають проблеми з мовленням і слухом, їм буває важко вивчити найпростіші приклади з таблиці множення чи запам’ятати, що імена слід писати з великої букви. Але нерідко ці добрі, щирі й безхитрісні діти несуть у цей світ великий талант. Та ще й такий, що не кожній здоровій людині дається. І добре, коли батьки «особливих» хлопчиків та дівчаток роблять усе можливе і неможливе, щоб дати цьому таланту розквітнути — всупереч жорстоким прогнозам лікарів.

У Київській школі № 168, де навчаються і «звичайні» діти, і малюки з діагнозом ДЦП, ніхто не тицяє пальцем у дівчинку, яка пересувається на візочку, і не дражнить учня, чиї слова не завжди можна розібрати. Річ у тім, що три роки тому керівництво школи вирішило запровадити інклюзивну форму освіти (себто навчання дітей із ДЦП разом із здоровими у звичайних класах). Сьогодні у школі навчаються 38 дітей із особливими потребами, з них 17 пересуваються на візках і потребують постійного догляду. Тож не дивно, що саме в цій школі відбулося нагородження переможців Всеукраїнського конкурсу творчості для дітей із діагнозом ДЦП, який проводився в рамках спільної програми Фонду «Україна 3000» і компанії «ТНК–ВР Коммерс» «Радість дитинства — вільні рухи».

Напередодні Всесвітнього дня глаукоми, який світова спільнота відзначає 12 березня, на території Києво–Печерської лаври з’явилися провідні лікарі–офтальмологи України, щоб улаштувати акцію для студентів та викладачів Київської духовної академії та семінарії (КДАіС), лаврських монахів і прихожан. Упродовж дня всі бажаючі могли безкоштовно виміряти внутріочний тиск і таким чином з’ясувати, чи не почався в них розвиток небезпечного захворювання. А після обстеження представники духовенства потрапили на професорську лекцію, з якої дізналися про причини виникнення глаукоми, її перші симптоми, методи лікування та способи профілактики. Скільки людей завдяки акції вперше дізналися про свою хворобу? Для чого священнослужителям — з їхнім уявленням про Божествену природу людини — розбиратися в будові ока й володіти «таємницею райдужного кола»? Відповіді на ці та інші запитання журналістка «УМ» почула, побувавши на території Лаври.

На доволі часте запитання «Чому ліки за кордоном бувають дешевші, ніж такі самі препарати в нас?» чиновники від медицини люблять відповідати запитанням «А чому компанії, які ввозять ці ліки до України, завищують реальну вартість таблеток і розчинів для ін’єкцій?» Посадовці пояснюють, що «перебріхування» цін експортерами з метою отримати більше зиску сьогодні не є дивиною. Швидше, навпаки...

Наукові дослідження доводять, що тривалий інтенсивний стрес не тільки спричиняє різні психологічні проблеми (підвищену втомлюваність, тривожність, дратівливість), а й доводить людину до серйозних соматичних хвороб — таких, як виразка шлунка, бронхіальна астма і навіть інфаркт. Механізм такої душевно–тілесної взаємодії доволі простий. Узяти хоч би виразку. У багатьох людей під час стресу посилюється вироблення шлункової кислоти і фермента гастрина–17, повідомляють «Медновини». Якщо стрес минає швидко, від цього не буде великого зла. Але якщо психічне напруження довго не знаходить виходу, шлунок буквально починає перетравлювати сам себе. Зрозуміло, що в такому випадку традиційні засоби лікування допоможуть лише на деякий час прибрати неприємні прояви хвороби, а причина нездужання залишиться за межами досяжності таблеток. Тому в лікуванні «нервової» виразки потрібна допомога не лише гастроентеролога, а й психотерапевта. Якщо цього не зробити, через деякий час «стресова» болячка нагадає про себе знову.

Залишки здорового глузду примушують нас економити. Україна не може дозволити собі колишню розкіш життя в кредит. Кабмін переконливо просить нас жити «по кишені». Зокрема, переважно використовувати медикаменти, що вироблені в Україні. Логіка в цьо­му, безумовно, є: так звані бюджетні закупівлі ліків повинні бути максимально рентабельними. Закуповуючи для подальшого безкоштовного розповсюдження медикаменти, ми повинні бути впевнені в їхній максимально можливій дешевизні при мінімально можливій ціні. Це думка Кабміну.