Сьогодні на полицях аптек, супермаркетів та невеличких магазинів можна побачити найрізноманітніших «родичів» традиційного чорного та зеленого чаїв. Пакетовані й розсипні суміші з цілющих трав, сушених ягід, квіток, кореневищ, плодів тропічних фруктів та екзотичних рослин приваблюють своєю оригінальністю й небанальним смаком. Тож не дивно, що цей натурпродукт знайшов багато прихильників.

Недовірливе ставлення українців до кампанії з додаткової імунізації проти кору та краснухи можна зрозуміти. Медики розпочали масштабні дії без належної роз’яснювальної роботи й раніше заанонсованого терміну. До того ж вакцина не була сертифікована у нашій країні. Сьогодні ці недоліки визнають і лікарі, і працівники МОЗу. Тому наступну кампанію планують провести не «з наскоку», а після нормальної інформаційної підготовки — власне, як це робиться в усіх цивілізованих країнах. Препарат, який використовуватимуть для імунізації українців, наші спеціалісти виберуть після тривалого вивчення ринку. Щоправда, платити за це задоволення Україні доведеться з власного бюджету — ЮНІСЕФ не буде купувати для нас вакцину після того, як перша багатомільйонна партія полетіла на смітник. Точніше, у вапно...

До сьогодні уявлення людини про старіння мозку було таким: від тяжкого життя нейрони головного мозку гинуть, а їхнє місце займають клітини–заповнювачі — глія. Їх можна побачити на фотографіях тканини мозку, де кожна нервова клітина оточена масою сполучних гліальних тканин. Однак професор російського НДІ епідеміології та мікробіології ім. Н. Ф. Гамалеї Володимир Зуєв поставив під сумнів, а чи не сплутали в цьому питанні наслідок та причину. Результатом сумнівів ученого стало відкриття «Явища накопичення в організмах ссавців фактора старіння». Виявлення цього фактора хоч і не обіцяє безсмертя, проте дозволить значно продовжити життя людини, пише «Московський комсомолець».

На чужій землі наші співвітчизники лікують афганців від важких інфекційних захворювань, діляться з дітлахами продуктами і виконують високотехнологічні операції на дорогому обладнанні, недоступному для ескулапів із Кабула. А нещодавно українські військові лікарі–миротворці витягли з ноги колишнього генерала осколки міни двадцятирічної давнини.

Клуб «Оздоровлення з усмішкою», який не так давно відкрився в Черкасах, об’єднує прихильників водної зарядки. Колишні пацієнти вирішили поставити себе на ноги власними силами — за допомогою «плавзасобів», самотужки скомпонованих із пластикових пляшок, пінопласту та мотузок. І тричі на тиждень — у понеділок, середу та п’ятницю — ці люди поспішають у басейн по вулиці Чехова. Саме там відомий на Черкащині ентузіаст водних процедур, 62–річний Олександр Толбатов, проводить заняття за власною методикою.

У селі Хлистунівці Го­родищенського району Черкаської області з’явився перший на всю округу сухий басейн. Облаштували його в навчально–виховному комплексі цього населеного пункту завдяки субвенції тамтешньої сільської ради. Ідея облаштувати в селі таку незвичайну річ з’явилася невипадково — торік у Хлистунівці було найбільше дітей порівняно з іншими селами району, які через проблеми зі здоров’ям змушені були навчатися вдома.

У поведінці людини, яка непритомніла й билася в корчах із піною на губах, наші предки вбачали вплив потойбічних сил, оскільки кращого пояснення для більшості захворювань нервової системи тоді ніхто не мав. Сучасна медицина з’ясувала, що містика тут ні до чого, а напади епілепсії виникають унаслідок порушення мозкової діяльності. Утім і сьогодні в Україні трапляються випадки, коли мама епілептика свідомо приховує діагноз від оточуюючих, не веде до лікарні, сподіваючись, що хвороба «розсмокчеться» сама по собі. А деякі родини, перш ніж звернутися до лікаря–невролога, роками водять сина чи доньку по бабках–шептухах, травницях та екстрасенсах. Чим така поведінка дорослих загрожує хворій дитині? Чи існує спосіб раз і назавжди «вигнати» епілепсію з організму? На які симптоми, далекі від звичайних приступів, треба звертати увагу батькам епілептика? Відповіді на ці та інші запитання журналістка «УМ» шукала в Українському медичному центрі реабілітації дітей з органічними ураженнями нервової системи МОЗ України.

На перший погляд здається, що голосне «кахи–кахи» оточуючих може бути пов’язане лише з якимось захворюванням верхніх дихальних шляхів. Мовляв, якщо людина кашляє, то її імунні солдати або завзято опираються збудникам ангіни, або «лінію фронту» перетнув бронхіт, або ж на поле битви з організмом виповзла важка артилерія у вигляді пневмонії. У більшості випадків так воно й буває, тому мало хто знає, що цей багатоликий симптом може вказувати і на сіркову пробку в органі слуху, і на серцеву недостатність, і навіть (уявіть собі!) на захворювання шлунка. Наша сьогоднішня розмова — про кашель типовий і не дуже, про те, чому він з’являється і яку користь іноді приносить, як найкраще позбутися набридливого симптому й чим пацієнту загрожує безсистемне вживання популярних засобів від кашлю, які продаються в аптеках без рецепта.

Ви прокидаєтесь уранці й одразу вирушаєте до ванни чистити зуби. Ви сумлінно ставитесь до гігієни рота, тож окрім звичної щітки та пасти, використовуєте ще й рідину для полоскання рота. Цей еліксир — справжня знахідка, бо допомагає позбутися бактерій повністю, навіть там, куди щітка не дістане. Але саме в цей момент ви наражаєтесь на небезпеку отримати дещо набагато серйозніше від банального карієсу. Останні дослідження австралійських учених свідчать: рідина для полоскання рота може призводити до захворювань на рак. Про це повідомляє сіднейська газета «Дейлі телеграф».

Здавалося б, навіщо вигадувати інсулінові таблетки, спреї чи жувальні гумки, якщо за стільки років ін’єкційна форма препарату встигла зарекомендувати себе з кращого боку? Відповідь на це запитання знає кожна людина, яка бодай раз у житті благала лікаря прописати замість уколів (нехай і неболючих) пігулку (хоч би й найгіркішу). Якими б гидкими не були ліки, які треба проковтнути, це все ж краще, ніж щодня шукати на тілі місце для нового проколу шприцевою голкою.