Світова фінансова криза відсвяткувала свій перший день народження. За рік, що минув від «завалу» потужного американського банку, в нас багато чого змінилося. Але найголовніше, як стверджують психологи, — збільшився рівень тривожності населення. Люди з острахом дивляться у своє майбутнє, малюють в уяві картини можливих невдач і не можуть розслабитися та відпочити від турбот навіть у вільний час. А це, як доводять численні дослідження, негативно впливає і на продуктивність роботи, і на міжособистісні стосунки (у родині, між друзями, колегами тощо), і на стан здоров’я (сотні хвороб мають психосоматичну природу, тобто з’являються в результаті «розхитаних нервів»).

Давним–давно, коли я ходила до школи, початок нового навчального року знаменувався не лише зміною розкладу, появою складніших предметів та боротьбою за «посадочні місця» поближче до дошки. Для того щоб отримати допуск до споживання граніту науки, і першокласники, і старші діти мали пройти профілактичний огляд в «айболитів». Цікаво, що благородна мета шкільних медоглядів — виявлення проблем зі здоров’ям на ранніх стадіях — досягалася не завжди. Особливо у старших класах, коли ми мусили самотужки оббивати пороги поліклініки, щоб отримати бажаний штампик «здорова» чи «патології не виявлено». Пам’ятаю, що ніхто не був у захваті від нескінченних черг на медогляд: ні лікарі, яким треба було пропустити за день масу народу, ні справді хворі люди, які з видимим невдоволенням чекали своєї черги під кабінетом, ні самі школярі, на яких лікарня навіювала нудьгу. Тому найчастіше «огляд» полягав у короткому обміні фразами на кшталт:

Тиждень тому до мене в гості приїздив татусь. Він привіз із сонячної Одещини цілу торбу динь, щоб «дитина наїдалася вітамінів». «Дитина», звісно ж, наїлася, щиро подякувала і відзвітувала про виконання «програми вітамінізації» в умовах, віддалених від рідної хати. Мовляв, купувала на базарі яблука і виноград, трусила груші біля історичного музею, збирала помідори та петрушку з власної грядки і різала магазинні овочі на салат. Батько лишився задоволений, а в мене вперше за ці роки з’явилася думка — чи надовго вистачить мені тих вітамінних «корисностей», якими вдалося запастися влітку та восени? Із такими запитаннями звернулася до головного гастроентеролога МОЗ України, завідувача кафедри гастроентерології, дієтології, ендоскопії НМАПО імені П.Л. Шупика, заслуженого діяча науки і техніки України, доктора медичних наук, професора Наталії Харченко. І почула доволі несподівану відповідь...

Показати людей, які боролися за нашу незалежність, — головна мета виставки «Українська повстанська армія. Історія нескорених», що з травня 2008–го по вересень 2009–го об’їхала всі області України. Днями у Службі безпеки України урочисто завершено півторарічний інформаційно–просвітницький тур виставки. «Нашим завданням було донести правду про те, чим був і чим є український визвольний рух», — підкреслив голова Служби безпеки України Валентин Наливайченко. Тридцять двометрових повноколірних плакатів із фото, кресленнями й текстівками розповідають про найрізноманітніші сторони життя, побуту й боротьби повстанців. Скажімо, про формування кадрів, структуру війська, головнокомандувача Романа Шухевича, закордонні рейди УПА, криївки, жіноцтво у визвольному русі, «протиповстанську боротьбу» (методи, що застосовувало проти повстанців НКВС), про визвольну працю і повстання у радянських концтаборах, про участь упівців в обстоюванні права на українську державність наприкінці 1980 — на початку 1990–х. За словами директора Галузевого державного архіву СБУ Володимира В’ятровича, з сотень персонажів, фото яких є на виставці, в живих лишилося всього кілька.

Чому школярі, студенти, бібліотекарі, медики і чиновники, та й «широка громадськість» у містах і містечках України переважно розмовляють суржиком? Може, відповідь на це питання варто пошукати у мовній поведінці деяких учителів та їхніх адміністрацій? Уживаючи повсякчас російську мову під час перерв, позакласних заходів, часто навіть на уроках в «українських» школах, педагоги привчають дітей сумніватися щодо придатності рідної мови для повсякденного спілкування. Школярі вивчають мову «для галочки», «для журналу», у зв’язку з «перевіркою з райвно», але не для себе. Українська ще для багатьох школярів — казенщина, нав’язана бюрократами. Безліч учнів і батьків доходять висновку: в де–юре україномовних школах де–факто потрібен однорідний мовний режим. Про це йдеться у «сповіді» 18–річної Влади Остапенко з Фастова.

Першого вересня на пари до Київського національного університету імені Тараса Шевченка не прийшов 21–річний Анатолій Стеценко. Другокурсники факультету психології з жахом дізналися, що вже півтора місяця їхній Толик, який є заступником голови студентського парламенту, лежить у комі. У липні хлопець поїхав до моря, про яке так мріяв. І потрапив там у велику біду. Під час купання в районі Голої Пристані на Херсонщині його накрило важкою хвилею. Нині він лежить у Херсонській обласній лікарні.

У київській школі–інтернаті № 15 відкрилася унікальна сенсорна кімната для реабілітації дітей із порушеннями психофізичного розвитку. Журналістка «УМ» побувала у столичній школі та дещо дізналася про технологію, яку за кордоном використовують для реабілітації покалічених шахтарів, а в нас — насамперед для допомоги «особливим» дітям. І зрозуміла, чому психолог Галина Єгорова назвала появу такої кімнати мрією всього свого фахового життя.

Дитячу лікарню майбутнього недарма називають найдивовижнішим медичним проектом України. Адже все в ній — від зовнішнього оформлення будівлі до внутрішнього облаштування — істотно відрізняється від медичних закладів, до яких ми звикли. «УМ» зустрілася з фахівцями, які працюють над проектом та будівництвом диво–лікарні, та з’ясувала, чому прозорий фасад нагадує око комахи, навіщо палати розмістили якнайдалі від операційних, реанімації та інших «зон болю», хто житиме у багатоповерхівці біля в’їзду на величезну територію і яким чином спеціалісти будуть боротися з внутрішньолікарняними інфекціями.

До цікавих висновків дійшли вчені Американського та Німецького центрів із контролю та профілактики захворювань. Їхнє дослідження, яке тривало від 1994 до 2006 року, засвідчило: цілком достатньо дотримуватись лише чотирьох вимог, щоб уникнути діабету та інсультів, значно подовжити тривалість життя та покращити його якість.

Кілька років тому вчені Тернопільського медичного університету «придумали» пристрій для швидкого й ефективного загоювання ран будь–якого походження. В основу дії новинки під назвою «Апарат для лікування ран та гнійно–некротичних процесів «Амфора» лягло поєднання таких фізичних явищ, як мікроколивання та випромінювання різного діапазону, з хімічною реакцією утворення активних оксидних сполук. На Всеукраїнському конкурсі винаходів йому присудили тоді першу премію, а Міністерство промислової політики ввело виробництво пристрою в комплексну програму розвитку медичної промисловості.