Введення в Україні електронних медичних паспортів анонсували ще кілька років тому, а зараз ці «міфічні» документи нарешті набули чітких обрисів. Медичний паспорт буде дещо схожий на звичайну флеш–картку. Цей електронний носій міститиме всю інформацію про стан здоров’я пацієнта від самого моменту народження, результати медоглядів, аналізів та історії хвороб. Як дізналася «УМ» у розробника новітнього проекту, таку «флешку» можна буде під’єднати до будь–якого комп’ютера, проте далеко не кожна машина зможе «прочитати» з неї дані. Річ у тім, що в електронних паспортах працюватиме спеціальна система криптографії (шифрування), яка перетворюватиме зрозумілі для кожного букви на всілякі зірочки та гачечки. Для прочитання інформації на комп’ютері має бути спеціальне програмне забезпечення, яке встановлюватимуть лише у медичних закладах. Таким чином винахідники медичних паспортів хочуть захистити «флешки» від зламу.

Мешканці нашої планети використовували лікувальні властивості мікроклімату печер ще за часів неоліту. А у другому сторіччі нашої ери люди згадали про цей феномен на сторінках давньоіндійської епічної поеми «Рамаяна». У священному тексті є розповідь про воїнів, які смертельно втомилися в гонитві за ворогом та вирішили відпочити у печері. Повітря та вода дивовижним чином відновили сили воїнів, і вони легко здолали супротивників. Щодо лікування в соляних шахтах, то цей прадавній аеротерапевтичний метод лікування використовували ще в Давній Греції та Римі. А сьогодні цілюще повітря «білих печер» допомагає боротися з важкими недугами українським пацієнтам. Там, де немає природних соляних шахт, люди створюють штучні — не менш ефективні. Журналістка «УМ» переконалася в цьо­му, побувавши в нещодавно відкритій «печері» на території Черкаського обласного дитячого санаторію «Сосновий бір». І дізналася від черкаських лікарів, що ефективність лікування органів дихання та хвороб шкіри аерозолями солі становить 90%.

За останньою інформацією кримської міліції, сталося це приблизно о восьмій ранку, коли Олег Колодяжний біля під’їзду будинку сідав чи вже сів у автівку. Невідомий на очах у свідків розрядив у нього ледве не весь автоматний ріжок і так само миттєво, як у класичних бойовиках про сицилійську мафію, полишив місце злочину на мопеді...

Дуже ймовірно, що саме винесену в заголовок фразу вигукнула вражена жителька райцентру Збараж на Тернопільщині, коли виявила пропажу з домашньої шкатулки своїх золотих та срібних прикрас. І якщо таки сказала це — то явно в недобру для злодія хвилину... Збараж — як велике село, де майже всі один одного знають, а приїжджому складно надовго залишитись непоміченим. Тож нечистого на руку й сумління молодика, який нахабно вліз у чужий будинок серед білого дня, правоохоронцям вдалося затримати по гарячих слідах.

Трагічна історія в селі Пустоіванне Радивилівського району розпочиналася банально — з сільської бійки. Як розповідає дідусь загиблого Олександра Чопика, наприкінці травня Сашка та його товариша побив неподалік місцевого розважального комплексу «Кока» якийсь чоловік. Хлопець три доби провів у лікарні, а його товариш і досі ходить з ушкодженою рукою. Саме після тієї бійки, як запевнив онук діда, він і знайшов у траві мобільний телефон. «Наприкінці минулого тижня дільничний інспектор міліції викликав Олександра, — повідомила в.о. начальника відділу зв’язків із громадськістю УМВС у Рівненській області Інна Березовська. — Підставою стала заява 23–річного Романа, жителя села Верба Дубенського району, в якого наприкінці травня відібрали мобільний телефон «Нокіа 6300». При перевірці стало відомо, що цим мобільним користується Олександр, мешканець села Пустоіванне».

Літо, спека, хочеться пити. І немає нічого дивного в тому, що саме зараз українці найактивніше розбирають усілякі прохолоджувальні напої, а продавці води, соків та нектарів отримують найбільші прибутки. Наші співвітчизники «глушать» спрагу переважно тим, що добре смакує і не надто дорого коштує. Але наскільки це корисно для нашого здоров’я? Із цим запитанням «УМ» звернулася до лікаря з 20–річним досвідом роботи, який чимало уваги приділяє саме вивченню впливу того, що ми п’ємо, на те, як ми почуваємося. Завідувач відділу фітотерапії медичного лікувально–оздоровчого центру «Енергія життя» Борис Скачко розповів, що перегрітий організм не надто радіє пляшці рідини «без кольору, смаку та запаху», яку щойно витягнули з холодильника. А ще з розмови з фахівцем «УМ» дізналася, чому теплий чай тамує спрагу краще, ніж холодна «Кола», і навіщо у східний напій треба додавати соду з молоком.

В останні роки вітчизняні лікарі–ендокринологи все частіше чують від пацієнтів прохання: «Підкажіть, де можна купити прилад, який вимірює рівень цукру в крові без проколювання шкіри? Ми десь чули, читали, що за кордоном уже розробили такий аналізатор». Найчастіше безболісною технологією цікавляться батьки діточок, хворих на діабет. Дорослим важко дивитися на поколоті пальчики малят. І батьки нерідко готові піти на будь–які витрати, тільки б зробити життя дітей більш комфортним. Утім лікарі (принаймні ті, з якими довелося спілкуватися журналістці «УМ») або нічого не знають про такі розробки, або кажуть, що на території України таких приладів точно не знайдеш. Тож ми спробували з’ясувати, що це за безкровні глюкометри, чи справді вони можуть замінити тест–системи, які використовують сьогодні, скільки вони коштують та чи можна їх придбати в межах України або сусідніх держав.

Якби не дивовижний збіг обставин, багаторічна дружба двох лікарів найвищого рівня та очевидне втручання вищих сил, чотиримісячна Марійка сьогодні б не тягнула ручки до мами. Важко в це повірити, але два місяці тому дівчинка мала три надзвичайно важкі патології — ваду серця, проблеми з бронхами і пухлину завбільшки з дитячу голову. Дитину називали неоперабельною і радили мамі змиритися з неминучим згасанням. А сьогодні маля називають першим і поки єдиним у світі пацієнтом, якому виконали унікальну в своєму роді операцію. Завдяки якій, до речі, Марійка стала абсолютно здоровою…

Іноземні моделі страхової медицини здаються дуже привабливими для українських чиновників. Мовляв, завдяки такій реформі й фінансове забезпечення лікарень поліпшиться, і діагностичні апарати будуть сучаснішими, і лікування здійснюватиметься чітко згідно з протоколами, затвердженими на найвищому рівні. Утім мало хто згадує про серйозні проблеми, які дошкуляють мешканцям цивілізованих «застрахованих» країн. Якими ж вимальовуються наші перспективи в цьому напрямі? Із цим запитанням «УМ» звернулася до члена–кореспондента Академії медичних наук України, завідувача кафедри нейрохірургії Національної медичної академії післядипломної освіти, професора Миколи Поліщука — колишнього міністра охорони здоров’я, який активно працював над проектом закону про медичне страхування.

Вам часто доводилося спостерігати таку картину: на підході до кабінету лікаря дитина заливається гіркими сльозами і мертвою хваткою повисає на маминій руці? Верески і зойки лунають на весь коридор, дитя усім своїм виглядом демонструє небажання бодай якось контактувати з людиною в білому халаті. І найцікавіше, малому пацієнту ніхто не збирається робити укол чи брати кров на аналіз. Тільки й того, треба оглянути горло і виписати рецепт на ліки від застуди...