Остання неділя травня для Путильщини — віддаленого гірського району Чернівецької області — завжди свято. Урочисто проводжають вівчарів на літування — тобто на випас овець високо в горах. Цьогоріч гуцули святкували цей день вже всорокп’яте. До Путили з’їжджаються тисячі людей із Буковини, сусідніх областей, з усієї України й навіть із–за кордону. Бо іноземні гості навряд чи десь бачили такі цікаві та оригінальні традиції цього гірського свята.

Після антиукраїнських істерик, що їх із майже промисловою регулярністю продукує місцевий «регіональний» бомонд; після отих «пісуарних» з’їздів, фальшованих «протипомаранчевих» музеїв і валунів на честь висмоктаних із немитих пальців «жертв ОУН–УПА» відкриття на Луганщині каплиці на вшанування пам’яті загиблих під час Голодомору 1932—33 років здається явищем мало не сюрреалістичним. Проте таки відкрили й освятили з дотриманням усіх канонів. Як церковних, так і світських.

У Донецьку та області нині активно шукають та відпрацьовують туристичні маршрути для зарубіжних гостей, які з’їдуться звідусіль сюди на матчі «Євро­2012». Зрештою, на брак цікавих, колоритних та пам’ятних місць у регіоні гріх скаржитися. А тим часом вигулькнула реальність ще одного маршруту — причому цього разу не зовсім сухопутного. Адже, після того як з’явилася реальна загроза підтоплення в Донецьку відразу двох районів, тут запросто можна влаштувати катання туристів на човнах напівзатопленими вулицями міста. А що? Чим не Венеція? Точніше, «Донеція»...

Коли всі діти двору збираються до школи — хтось у перший клас, а хтось у десятий, у дев’ятирічного Женьки настають важкі дні. Річ у тім, що Женька дуже погано бачить і носить товстелезні окуляри у масивній оправі. І тому, за вердиктом лікарів, він мусить учитися не в десятирічці свого мікрорайону, а у далекому інтернаті з казенною назвою «для слабозорих дітей». Це значить, що мешкатиме він у загальній спальні на двадцять ліжок, а батьків не бачитиме довгих п’ять днів.

Відтепер у Прилуках є своя Театральна площа з пам’ятником неперевершеному коміку Миколі Федоровичу Яковченку (1900—1974 рр.). Земляки вирішили увіковічнити пам’ять батька Проні Прокопівни та Максима Перепелиці, назвавши його іменем частину вулиці Переяславської перед Будинком культури (тут починав свої перші кроки на сцені актор) і поставивши пам’ятник українському сміхотворцю на Театральній площі.

Оригінальний пам’ятник з’явився на Воскресенській вулиці поруч із найстарішою у місті Воскресенською церквою. Краєзнавці кажуть, що давній храм побудовано коштом засновника Сум, полковника Герасима Кондратьєва, що є фактом. А ось історія про те, на які кошти побудували першу фортецю народжуваного міста, — суто легендарна. За переказами, ніби знайшли козаки три мисливські сумки, повні золотих монет. Ці гроші, буцімто, і витратили на будівництво фортеці. А зображення трьох сумок, відтак, стало гербом міста.

Цьогорічну традиційну «ЕтноВесну» до Дня Європи її засновник — народний депутат Микола Томенко у рамках загальнонаціональної акції «Україні потрібні герої» вирішив провести на мальовничій Полтавщині — в селах Біївці та Тарандинці Лубенського району. Саме тут, поблизу річки Удай, народився відомий український поет–шістдесятник Василь Симоненко. Саме цими шляхами, дев’ять кілометрів полями з Біївців до Тарандинців і назад, юний Василь щодня ходив до школи й зачаровувався рідними краєвидами. Тут усе живе пам’яттю про нього, втім донедавна мало хто знав сюди дорогу...

«Укрзалізниця» активно готується до літнього сезону, який у залізничників розпочнеться 25 травня — саме тоді пасажиропотік суттєво збільшиться за рахунок відпусток та літніх канікул. Тож, аби догодити усім, залізничники вже готують 6148 «літніх» пасажирських вагонів, де в обов’язковому порядку перевіряють санітарно­технічний стан.

О 22.30 у ніч із четверга на п’ятницю біля львівської Ратуші зібралася величезна кількість людей. Гості та мешканці міста завмерли в очікуванні. За кілька хвилин перед приголомшеними глядачами постали оголені постаті сімох юнаків і однієї юнки.

Із природними водоймами, придатними для плавання, мальовничій Богородчанщині, південнозахідна частина якої вкрита горами, не пощастило. Територією району протікає лише швидкоплинна, зазвичай мілководна, але завжди небезпечна стрімкою течією та кам’янистим дном БистрицяСолотвинська, тому вчитися плавати юним богородчанцям ніде.