Повторний матч другої кваліфікаційної стадії Ліги чемпіонів завершив «обов'язкову програму» віце-чемпіона України. Перемігши вдома з рахунком 4:0 латиський «Металургс», «Динамо» підійшло до справді серйозних іспитів. Перед тим як з'ясувати з турецьким «Фенербахче», хто більше гідний групового етапу Ліги чемпіонів, а хто — залишиться на «перепідготовку» в Кубку УЄФА, кияни на початку нового сезону видали серію перемог із загальним рахунком 19:2 (при цьому 11 м'ячів «біло-сині» забили у ворота трьох інших учасників єврокубків від України: 2:0 — із «Шахтарем», 4:1 — із «Чорноморцем», 5:0 — із запорізьким «Металургом»).

Програму другого плавального дня на чемпіонаті Європи з водних видів спорту повністю виконати не вдалося — на Будапешт «впала» потужна злива, через яку змагання в напіввідкритому басейні тимчасово перервали. Тому фінал жіночого плавання на спині на 200 м у вівторок не відбувся, а саме там ми чекали успіху від Ірини Амшенникової. Але й ті запливи, що відбулися, мають спільну рису — подарували «дощ» зі східноєвропейських нагород. Перші медалі до своєї скарбнички поклали й українці.

Не інакше, як урочистостями називали організатори позавчорашнє перебування в Києві Кубка Стенлі, привезеного «нашим чоловіком у «Кароліні» Антоном Бабчуком. І все ж, враховуючи стан хокею в Україні, суто на піднесеній ноті провести всі заходи не вдалося. І на ковзанці «Авангард», де доступ до трофею мали всі бажаючі, і в концерт-холі «Фрідом», де відбулася півторагодинна прес-конференція, рефреном проходила фраза: «Потрібно змусити владу замислитися, що хокей в Україні таки є».

Сьогодні відоме місце прогулянки киян — площа під аркою Дружби народів — стане місцем захоплюючого дійства. Тут опівдні чотири команди богатирів з України, Литви, Росії і США визначатимуть «найсильнішу націю світу». У попередні два дні відбулися командні змагання з богатирського багатоборства у двох групах.

Напередодні чемпіонату Європи з водних видів спорту головний тренер збірної України Іван Сивак роль тих наших спортсменів, які не претендують на медалі, окреслив так: «У кожного з них є своє завдання, кожен знає необхідні нормативи. Той, хто виконає нормативи, може вважати себе кандидатом на поїздку до Мельбурна на чемпіонат світу». З цього приводу після першого дня змагань плавців у Будапешті виникла підозра: чи не живемо ми, бува, «вчорашніми» нормативами?

«УМ» уже повідомляла про результати жеребкування третього кваліфікаційного раунду Ліги чемпіонів та другого раунду Кубка УЄФА. Уболівальники, напевно, вже обговорили всі «плюси-мінуси» жеребу. Немає сумніву, що найсуворішим суперником більшість визнала «Фенербахче», далі в «рейтингу» — плоцька «Вісла», «Легія» і «Зімбру». При цьому гра «Чорноморця» та запорізького «Металурга» в стартових турах чемпіонату України викликає великий скепсис, тоді як у їхніх суперників наче все гаразд. Утім показники команд на внутрішніх аренах важко оцінити за єврокубковою шкалою без очних зустрічей. Це все одно, що стверджувати, ніби наш чемпіонат сильніший за польський. За якими показниками? Лише після серпневих поєдинків з’явиться інформація для предметних висновків. І не варто буде дивуватися, якщо призер першості Молдови виявиться сильнішим за фіналіста Кубка України. Наразі ж маємо історичну довідку про суперників, останню інформацію та вислови керівників команд.

Міхаель Шумахер виграв домашнє Гран-прі Німеччини, одразу за ним фінішував його одноклубник Феліпе Масса. Це другий дубль «Феррарі» на трьох останніх етапах. Тепер любителі «королівських перегонів» обговорюють тему: «Рено» — ще лідер, але вже не фаворит». Справді, у «Феррарі» останнім часом немає жодних збоїв — ні з двигунами, ні з тактикою, ні з гумою. До речі, виробники «покришок» із «Бріджстоун» укотре втерли носа конкурентам з «Мішлен», а загалом в активі «Бріджстоуна» вже сота перемога на етапах «Формули-1». Італійська «Скудерія» теж відзначила свій ювілей — 70-ту перемогу на трасах чемпіонату світу.

Командні змагання богатирів мають величезну популярність, а вітчизняні атлети мають у цьому спорті значний вплив не лише як учасники. У 2003—2004 роках саме українці володіли титулом найсильнішої нації світу, двічі поспіль вигравши змагання на Карибських островах. А минулого року наша Федерація найсильніших атлетів виявила себе і як вправний організатор, ставши власником нового бренду — WSN («Найсильніша нація світу»), і вже під цим брендом у Севастополі відбувся фактично перший командний чемпіонат світу серед богатирів. Наша команда на чолі з найсильнішою людиною планети Василем Вірастюком поступилася тоді у фіналі литовцям з їхнім лідером Жидрунасом Савіцкасом.

Національний чемпіонат набирає обертів. Навіть у турі, де не було чітко визначеного «центрального матчу», знайшлася пожива для різноманітних дискусій. На жаль, події в деяких матчах дають підстави вважати, що найбільше стартовий мандраж «напав» на суддів, які вже встигли відзначитися не зовсім адекватними діями.

Десять років тому в Атланті маріупольський борець греко-римського стилю В'ячеслав Олійник став першим «літнім» олімпійським чемпіоном незалежної України, перемігши у фіналі поляка Яцека Фафінського. Любителі спорту, напевно, пам'ятають телехроніку тієї вирішальної сутички у ваговій категорії до 90 кг, коли президент Асоціації спортивної боротьби України Борис Савлохов наздогнав лисого й бородатого атлета і накинув йому на плечі синьо-жовтий прапор. Сам В'ячеслав не вважає, що та колоритна зовнішність була якимось «іміджем» — не визнає цього слова. Просто на той момент йому так захотілося — поголити голову й відпустити бороду. Взагалі діяти у відповідності зі своїми переконаннями — життєвий стиль Олійника. За усталеними штампами, можна сказати, що його кар'єрний шлях не було встелено квітами. А як інакше сприймати різноманітні історії з несправедливими невключеннями до складу збірної?
Найгучніша несправедливість у житті В'ячеслава на килимі — це «проліт» приазовського атлета повз Олімпіаду-1992. Олійник мав усі підстави їхати в Барселону під прапором Об'єднаної команди СНД, оскільки виграв усе, що було для цього потрібно. Тоді чиновники вже колишнього СРСР українця на Олімпіаду не взяли, віддавши перевагу росіянину Когуашвілі, який став на Іграх-92 третім після німця Бульмана та турка Базара. Напередодні ж В'ячеслав усіх цих олімпійських призерів перемагав «усуху» — по 4:0 і 3:0. Досі вважається, що Олійник після Барселони розчарувався настільки, що ледь не «зав'язав» із боротьбою на піку кар'єри. Насправді він «зав'язав» із боротьбою більш ніж через десятиліття після того прикрого випадку. І коли кореспондентові «УМ» довелося запитати В'ячеслава, як він дивиться на ту «велику депресію» після стількох прожитих років, відповідь була несподіваною. Із неї й розпочалося це відверте інтерв'ю.