У понеділок поет, перекладач, громадський діяч Дмитро Павличко святкував 80–річчя, а Національна опера України ледь вмістила всіх його гостей. Три з половиною години вітань і співів на слова ювіляра, орден Ярослава Мудрого IV ступеня з рук Президента, гігантський букет троянд і поясний уклін від Прем’єр–міністра, повний зал культурного істеблішменту, сивих націоналістів і демократів, «Два кольори» з могутнього голосу Дмитра Гнатюка, який прийшов, попри важку хворобу ніг, і зал, який сотнями голосів співає про «червоне — то любов, а чорне — то журба». Не вдалося тільки одне. Кажуть, Дмитро Васильович хотів на сцені поєднати, помирити двох колишніх соратників — Віктора Ющенка і Юлію Тимошенко.

26 вересня нове керівництво Спілки кінематографістів України «перезавантажувало» столичний Будинок кіно. На 18.00 вечора в кожному залі та коридорі штаб–квартири кінематографістів відбувалося якесь дійство: у Синьому залі на другому поверсі показали півгодини вітчизняних мультиків у рамках фестивалю «Крок», потім презентували п’ять перших короткометражних «арабесок» альманаху «Мудаки», які створює компанія «Артхаус–трафік», у малому залі студенти–першокурсники Юрія Терещенка з режисерського курсу Інституту екранних мистецтв КНУТКіТ ім. І. К. Карпенка–Карого показували свої курсові роботи в програмі «Світовий сонет та власні фотофільми», студенти–оператори з «Поплавка» в коридорі змонтували виставку своїх фоторобіт. Студенти інституту кіно імені Івана Миколайчука зробили чудний хепенінг.

Темрява — мрія компанії, коли на тарілці за святковим столом залишається останній шматок делікатесу: при світлі всі інтелігентні люди відмовляються від останнього шматка на користь інших, а в темряві ... все інакше. Поєднати темряву і їжу вперше додумалися французи — у 1999 році в Парижі відкрився ресторан Dans le noir? («У темряві»). Проект був не просто розважальним, а й соціальним — офіціантами в ресторані працювали незрячі, а співзасновником закладу став Фонд Поля Гінуа для сліпих людей. Щоб замовити столик, охочі інколи чекали по кілька днів, черги й ажіотаж супроводжували відкриття цього модного місця. Потім аналогічні ресторани за системою франчайзингу відкрилися в Лондоні, Брюсселі, Берліні, Цюріху, Лос–Анджелесі й Москві. Причому російський власник темного ресторану, відомий офтальмолог, професор Ігор Медведєв бідкався в інтерв’ю: «Як я, офтальмолог, сам не міг до такого додуматись». Писали, що професор Медведєв планував відкрити такі ж ресторани в Санкт–Петербурзі, Ризі та Києві. Мабуть, завадила криза.

Позавчора в Німеччині відкрилися «Дні українського кіно в Мюнхені. Панорама українського кіно», організовані Українською кінофундацією. Фестиваль триватиме до 16 вересня і представить найбільшу програму фільмів, досі презентованих Українською кінофундацією: вісім повнометражних стрічок і шість робіт короткого метру. За класику «відповідають» Сергій Параджанов («Тіні забутих предків»), Юрій Іллєнко («Криниця для спраглих»), Кіра Муратова («Короткі зустрічі») і Роман Балаян («Польоти уві сні і наяву»), сучасне українське кіно представлене роботами Олеся Саніна («Мамай»), Єви Нейман («Біля ріки») та останніми роботами вищезгаданих класиків — «Райські птахи» Балаяна і «Два в одному» Муратової. Окрему програму складуть короткометражні та анімаційні фільми — «Йшов трамвай №9» Степана Коваля, «Проти сонця» Валентина Васяновича, «Отроцтво» Дмитра Сухолиткого–Собчука, «Сімейний портрет» Марини Вроди, «На грані» Артема Сухарева і Микити Ратнікова, «Таксист» Романа Бондарчука. Сьогодні німці мають також обговорювати з українцями на «круглому столі» «тенденції українського кіно».

— Пане Андрію, чи є у вас можливість відбирати вітчизняні фільми чи берете все, що пропонують, адже кіновиробництво в Україні дуже обмежене.

— Усе, що стосується кінофестивалів, то вони відбирають фільми. А на кіноринок відбору немає, але ми беремо все–таки фільми, у яких є потенціал. Крім того, є позиція продюсерів — чи вони зацікавлені представляти цей фільм, чи ні, бо ми не маємо прав на ці фільми, не узгоджуючи їх з Міністерством культури або з продюсерами–виробниками фільмів.

Одразу після Дня знань посипалися книжкові ярмарки. Після офіційного канікулярно–відпускного фінішу, не гаючи жодного осіннього дня, видавці всього світу звітують, як вони провели літо і що «запасли» на зиму. Учора в Москві на території Всеросійського виставкового центру відкрилася ХХІІ Московська Міжнародна книжкова виставка–ярмарок, причому в період кризи якраз добудували новий, 75–й, павільйон, бо в останні роки тільки й чути було нарікань на те, що площі ВВЦ не відповідають масштабу виставки. Сьогодні в Китаї стартує ХVI Пекінська книжкова виставка. І перша, й друга закінчуються 7 вересня. А 10 вересня в міжнародному книжково–ярмарковому календарі стоїть наш Форум видавців у Львові, теж 16–й. Потім 10—20 вересня триватиме 14–та Бієнале книги в Ріо–де–Жанейро, з 24 по 27 вересня пройде книжкова виставка у шведському Ґетеборзі, з 7 по 9 жовтня — міжнародна виставка в Мадриді, і вже 14—18 жовтня — книжковий ярмарок №1 у світі — Франкфуртський.

«Директорський» конфлікт в Одеській опері не закінчився із «поваленням» Сергія Проскурні і призначенням на рік в. о. директором театру Анатолія Дуди. Публічна перепалка київського і одеського «директорів», позиції й опозиції сучасного фестиваль–мейкера з менеджерською хваткою та захисників «традиційної класики й академічного мистецтва» з місцевими зв’язками оголила багато проблем в Одеській опері й навколо неї — творчих, фінансових, людських, які накопичувалися роками. У середу новий в. о. Одеської опери Анатолій Дуда зі своїми соратниками давав прес–конференцію «Від оновлення — до розквіту» у Києві, в УНІАНі з трансляцією на «5–му каналі». Головний месидж, за пряму трансляцію якого заплатили кілька тисяч доларів, прозвучав із першої хвилини: «Ми дякуємо Юлі Володимирівні Тимошенко за те, що вона відгукнулася на наші проблеми, за те, що тепер маємо можливість спокійно працювати». В Одесі в середу колишній директор Сергій Проскурня проводив свою прес–конференцію на тему «Одеський оперний: конфлікт директорів чи менталітетів?», на якій розповів місцевим журналістам про свої креативні плани і сучасний менеджмент, зокрема й про план на ювілейний сезон «200 років — 200 подій». На цьому тижні в «Україну молоду» звернулися працівники театру Валентина Петренко і Микола Цюпа, члени незалежної профспілки «Єднання» — у Києві вони ходять по депутатах, добиваються зустрічі з першою леді, стукають у ЗМІ, щоб їм повернули Проскурню.

У культурній царині влітку — затишшя, але є виняток — Одеський оперний театр. Останні кілька місяців тут нарешті завирувало життя — і творче, і громадське: перше спричинене призначенням генеральним директором Одеського національного академічного театру опери та балету відомого режисера і театрального менеджера Сергія Проскурні, втім, друге — тією ж подією. Частина колективу Одеської опери включилася в боротьбу з «варягом» і 10 липня успішно поборола київського «експериментатора, націоналіста і бандерівця».

У Брюсселі позавчора оголосили імена 12 лауреатів першої літературної премії Євросоюзу, покликаної сприяти обміну сучасною літературою між країнами Євросоюзу, пропагувати найкращі зразки євросоюзівського письменства. За три роки в поле зору суддів потраплять письменники з 34 країн, наразі присудили премії семи жінкам і п’яти чоловікам із 12 країн. Офіційне вручення премій «першого призову» відбудеться 28 вересня, а господарем церемонії нагородження буде автор детективів із Швеції Хеннінг Манкель. Кожний переможець отримає по 5000 євро, і Євросоюз буде сприяти перекладу цих книг різними мовами, повідомляє сайт www. euroalert.net.

У липні на території СНД проводять два музичні міжнародні фестивалі, перемоги на яких дають і медіарозкрутку, і непогані призові — у Білорусі більш традиційний, консервативний, з «совковим» присмаком «Слов’янський базар у Вітебську», у Латвії — модерновий, орієнтований на західну музику конкурс «Нова хвиля». На участь у першому — Мінкульт щороку виділяє бюджетні гроші, мовляв, Україна колись була співзасновником фестивалю (правда, з того часу багато змінилося, і бал на фестивалі править Росія), і День країни проводиться — треба гідно представити державу, на другий — продюсери майбутніх суперстар самі шукають спонсорів.