У суботу починалася «Молодість», на церемонії відкриття почесного «Скіфського оленя» за внесок у світове кіномистецтво мали вручати Катрін Деньов. Із живих це, напевне, єдина людина у світі, яку мені хотілося побачити особисто, на власні очі, без посередників — камер, екранів, фотографів, глянцевої поліграфії. Бо ця любов родом зі студентської юності, коли я довго підбирала морквяну помаду, як у її героїнь, шукала квадратні чорні окуляри, тренувала магічний погляд — безжальний, холодний і водночас беззахисний.

Розмови про те, що наступного року київський міжнародний кінофестиваль «Молодість» проходитиме у Вінниці чи Львові, бо Київ не може забезпечити свій старий бренд фінансово й організаційно, точаться в кулуарах, блогах та газетах. Попри всю неймовірність такого розвитку подій, сама церемонія відкриття в кінотеатрі «Київ» навіяла географічну печаль. Червона доріжка на вході в «Київ» плавно переходила в рамку металошукача на сходах між поверхами, у фойє на другому поверсі скупчення народу перевищувало запаси кисню в кілька разів, кількість шампанського явно не була розрахована на дві години очікування. Літак із Франції, який віз головну гостю «Молодості» Катрін Деньов, запізнився, і замість 16.30 відкриття почалося о 18.30, якщо врахувати, що гості весь цей час чекали не у велюрових кріслах Палацу «Україна», а на ногах (дами на підборах, зауважте), настрій «ремонту» не піддавався.

У Лондоні цієї осені святкували 25–річчя London Fashion Week, у Києві провели 25–й тиждень прет–а–порте. У виставковому центрі Acco International не було Анни Вінтур, Вікторії Бекхем і Наомі Кемпбелл, які б приїхали не за шалений гонорар, а з цікавості і щоб бути «в курсі», але в Україні заходів з історією у 25 разів (навіть не років) можна перелічити на пальцях однієї руки. Це не штучні пошуки позитиву, це об’єктивна реальність. Як і хвороби росту української моди, які ми спостерігали уже 25–й раз.

У четвер ввечері відбулося нарешті знайомство київського бомонду з «Мистецьким арсеналом» — причиною вечірньої екскурсії в музейний комплекс став показ колекції haute couture сезону осінь–зима 2009–2010 визнаного кутюр’є Елі Сааба. Це була вишенька на торті Ukrainian Fashion Week, не жирна крапка (її поставив Олександр Гапчук у середу), а знак оклику — закінчення українського тижня прет–а–порте мало відбутися на найвищому «паризькому» рівні, адже ця колекція, показана влітку 2009 року на Паризькому тижні високої моди, досі не залишала кордонів Франції. Втім організатори UFW спеціально запросили кутюрну колекцію, щоб публіка не порівнювала прет–а–порте українських дизайнерів із колекціями їхніх колег із більшими фінансовими можливостями, м’яко кажучи.

Завтра в галереї «Митець» відкривається виставка херсонської художниці Каті Білетіної «Український портрет». Чому ми раптом про це повідомляємо заздалегідь? Тому що, по–перше, це класичний живопис, якого тепер не знайдеш удень зі смолоскипами, по–друге, важкий жанр — теж не всі художники беруться, по–третє, ті, хто знають Катю як ілюстратора журналу «Соняшник» та дитячих книжок видавництв «Теза» і «Грані–Т», можуть для себе відкрити Білетіну–портретистку.

25–й український тиждень прет–а–порте учора благополучно закінчив свої покази чоловічими колекціями і «Новими іменами». Сьогодні тих, хто витримав шестиденний марафон біля подіуму, очікує приємний бонус — ввечері у «Мистецькому арсеналі» відбудеться показ всесвітньо відомого ліванця, повноправного члена Французької Палати Високої Моди, першого неіталійського дизайнера, прийнятого до Національної Палати Моди в Італії Елі Сааба. Майстер суконь для червоних доріжок Сааб представить свою колекцію Haute Couture сезону осінь / зима 2009–2010, представлену на показі Haute Couture в Парижі влітку 2009 року, а потім столичні модники матимуть afterparty в лаунж–ресторані Buddha–bar Kiev. Із рідкісних у наших краях пташок–селебрітіз на показі Сааба тусуватимуться відчайдушна домогосподарка Єва Лонгорія та наша емігрантська кінозірочка Ольга Куриленко. Зробив цей статусний подарунок UFW власник компанії ТОВ «Нафтогаззбут» Олександр Онищенко. Про Елі Сааба читайте в наступних номерах, а поки коротко поговоримо про вдалі «луки» і гучні «пшики» наших вітчизняних дизайнерів.

Два дні 25–го за рахунком Українського тижня моди прет–а–порте показали, що лідерами залишаються ті, хто зрозумів: гратися в моду треба за міжнародними правилами. Тим паче що вихід на західні ринки дисциплінує — у нью–йоркському чи лондонському шоу–румі не зрозуміють хандру, повільну роботу працівників дизайн–бюро чи затримки з тканинами.

Учора у виставковому центрі Acco International стартував 25–й український тиждень прет–а–порте Ukrainian Fashion Week. В акурат після паризького. І сила його не тільки в тому, що на закритті покаже свою колекцію всесвітньо відомий дизайнер Елі Сааб, майстер суконь для червоних доріжок, і що ця колекція — не збірка припорошених пилом непроданих платтячок, а колекція Haute Couture сезону осінь/зима 2009–2010, і що Єва Лонгорія та Вікторія Куриленко на його показі походжатимуть по «Мистецькому арсеналу», а в тому, що в рамках тижня покажуть 40 колекцій наші, українські дизайнери, яких тримає на плаву не модна індустрія або держава, а переважно їхні чоловіки та клієнти.

З 4 по 10 жовтня у багатьох країнах під егідою ООН проводять Всесвітній тиждень космосу — в пам’ять про те, що 4 жовтня 1957 року з космодрому «Байконур» запустили на навколоземну орбіту перший штучний супутник Землі. Нашого Національного космічного агентства України в інформаційному полі не було ні видно, ні чути, і тут на допомогу НКАУ прийшов ... Іван Малкович, який випустив першу «А–Ба–Ба–Га–Ла–Ма–Гівську» енциклопедію «Український космос». Навіть на офіційних фотографіях голова НКАУ Олександр Зінченко і Президент України Віктор Ющенко зняті з космічною енциклопедією «для юнацтва від 12 до 112».

«Національна філармонія відкриває 146–й сезон» — якщо є якийсь символ стабільності у цьому світі, нехай він буде оголошенням про філармонічні сезони. Колишній будинок Купецького зібрання, створений за проектом архітектора Володимира Ніколаєва, в цьо­му Діснейленді, на який перетворився центр Києва, ніби уламок класичної культури — і візуально, і по суті. Тут м’яко, інтелігентно, тут затишно і гарно, тут аура гарного смаку і хороших манер, тут — дух музики. Звичайно, за плюшевими шторами і хвилями лаштунків живуть різні емоції, і фальшиві ноти тут теж трапляються, і творчі інтриги плетуться незгірш, ніж в інших академічних, національних, уславлених закладах, але їх відголоски до публіки доходять мало (хоч у Колонному залі і найкраща акустика в Києві).

Ті, хто вже «відкрив сезон», не могли не помітити старання дирекції — оновлено крісла і підлогу, венеціанську штукатурку на колонах, більшу частину м’яких диванів у холі. А ми хочемо «копнути» глибше, і про «організм» будинку та колективу «УМ» розповів генеральний директор Національної філармонії України Дмитро Остапенко. Він досвідчений адміністратор і чиновник — був директором театру, міністром культури, і про те, що в нього все під контролем, свідчить монітор у кабінеті, на якому весь час, поки ми розмовляли, Дмитро Іванович спостерігав за репетиціями в Колонному залі камерного оркестру.