В останній день на українському тижні моди показували чоловічі колекції. Але найцікавішим і найемоційнішим за всі шість днів UFW був понеділок, коли показували свої колекції Mavka Home і Baklagin у проекті Fresh Fashion, Ірина Красильникова, Артем Климчук, Олена Буреніна, Саша Каневський, Володимир Подолян та дизайнерський дует Luvi. Голова оргкомітету Ірина Данилевська, якій окреме спасибі за графік понеділка, назвала цих дизайнерів «новою хвилею» української моди. А підтвердженням того, що молодь рухається у правильному напрямі, були метри української моди у першому ряду на всіх показах.

Сьогодні закінчуються основні покази 26–го Українського тижня моди — залишається тільки показ Світлани Бевзи, який пройде в четвер у Шоколадному будиночку. Світова економічна криза повернула дизайнерів обличчям до споживачів, і більшість колекцій, показаних на цьому UFW, були комерційними, готовими до тиражу, із мінімумом дизайнерських наворотів — гряде повернення до класики, яку можна носити у будь–який сезон, незважаючи на піруети молодих японських, в’єтнамських чи британських дизайнерів. Утім у кожному мейнстрімі є «альтернативники». «Це моя найнекомерційніша колеція, — сказала про свій витвір Ірина Каравай. — Я подумала, що криза все одно не дасть великих комерційних результатів, і вирішила максимально реалізувати всі свої дизайнерські задумки, без обмежень».

«У Оксани Караванської колекція була присвячена УПА?» — перепитала я після показу в перший день UFW в кількох людей. «Не знаю, а чому ти так вирішила?» — відповідав дехто. «Щоб не було зайвих запитань, я хочу чітко сказати: моя колекція присвячена Українській Повстанській армії, — це були перші слова Караванської на пресконференції після показу. — У моді стиль «мілітарі», а на якому ж іще матеріалі його можна зробити в Україні?»

Рівно два тижні, як в Україні новий Президент, — голова Партії регіонів. Юрій Андрухович у сьогоднішньому інтерв’ю «УМ» сказав, що поки зарано робити висновки про нову владу, треба дати ситуації визріти. Але і за два тижні пролунало кілька тривожних дзвінків, які стосуються геополітики, економіки, гуманітарної сфери. Інформагенції вихопили в заголовок фразу Віктора Януковича про одну державну мову — українську — і даремно не звернули увагу на вказівку Януковича на Європейську хартію регіональних мов або мов меншин, за допомогою якої новий Президент збирається захищати права національних меншин. Усім зрозуміло, про яку одну нацменшину тут ідеться, і застосування Хартії — прочитайте на дозвіллі текст документу — для української мови несе дуже багато загроз.

Другий пункт — прес–конференція депутата–«регіонала» Вадима Колесниченка про необхідність скасувати наказ Міністерства культури і туризму про обов’язкове дублювання, озвучення чи субтитрування іноземних фільмів українською мовою в українському прокаті. «У результаті розгорнутої кампанії з тотальної і насильницької українізації кінопрокату Міністерством культури і туризму за 2008—2010 роки в Україні припинили свою діяльність 26 кінотеатрів», — сказав захисник знедолених російськомовних Колесниченко і лукаво промовчав, скільки кінотеатрів та залів за цей час відкрилося.

9 березня з’ясувалося, що новий Президент урізав розмір Шевченківської премії — на 40 тисяч гривень. Не так принципова ця цифра, як показовий сам жест по відношенню до людей української культури. Що буде за місяць, за рік, за три? І до чого доведе освіту й науку новий міністр Дмитро Табачник?

Сьогодні ми хочемо надрукувати лист цьогорічної лауреатки Шевченківської премії Оксани Пахльовської, який вона попросила зачитати на церемонії вручення премії заступницю голови—керівника секретаріату Шевченківського комітету Марію Матіос, і коментар до подій у Каневі самої Марії Матіос. Читайте уважно!

Учора у виставковому центрі Acco International, розташованому в Пушкінському парку столиці, почався Український тиждень моди. Побоюючись «лівих», підроблених посвідчень, організатори Тижня журналістські, гостьові і дизайнерські бейджі вперше захистили голограмами.

Блогери і фотографи з усього світу тільки встигають бронювати авіаквитки і пуляти в інтернет найактуальнішу інформацію й ілюстрації. Наразі гарячою глобальною позаполітичною і позаекономічною подією є London Fashion Week. А тим часом Український тиждень моди днями оприлюднив свій весняний графік, у якому ми нарахували 48 дизайнерів, і амбітні плани на 2010 рік. Вітчизняні фешн–блогери теж готують iPones, комунікатори, камери й об’єктиви та активно шукають запрошення на покази. Організатори UFW знайшли в одній соціальній мережі «точку», де торгують бейджами і вхідними квитками на покази. За словами генерального продюсера UFW Володимира Нечипорука, бейдж на всі 6 днів коштує 600 гривень, але пропонуються й одноденні перепустки. Хто ці підпільні фешн–підприємці і як їм вдасться зробити такі «фейки» — поки не відомо. Ще дві таємниці — суворі й інтригуючі — пов’язані зі спільним проектом Ukrainian Fashion Week та Фонду Олени Франчук «АНТИСНІД» (це модне і соціальне фешн–шоу завжди робиться на належному художньому рівні і високому емоційному градусі) та подією–закриттям XXVI українського тижня моди Le Grand Fashion Party: відомо, що це буде показ колекції Haute Couture французького дизайнера, за підтримки бізнесмена Олександра Онищенка, але «ім’я, сестра, ім’я» — тримається в секреті. «З цього приводу будуть окремі прес–конференції» — було сказано журналістам.

За останні п’ять років (раптом це ще один позитивний вплив Помаранчевої революції?) стало модним подорожувати Україною. Гасло дитячого журналу «Люби і знай свій рідний край» набуло актуальності, а людей, які з ним живуть, записали в ряди «просунутих». Дивлячись, як друзі закуповують дорогі атласи автомобільних доріг, глянцеві путівники, інформація в яких застаріває раніше, ніж він встигне «доїхати» зі складу до книгарні, роздобувають тоненькі секретні буклети з інформацією про маловідомі, але саме тим і привабливі пам’ятки історії і культури, розумію, що на інформаційній туристичній ниві — цілина. Я констатую факт, покоряюся долі й віддаюся буденному плину життя, але інші люди роблять із цього висновки і щось змінюють на краще. Так, компанія R–media, яка спеціалізується на інтернет–технологіях, нещодавно запустила інтернет–телеканал «Музеї України» http://uamuseum.r–media.com.ua. Канал здійснює роботу у звичному для традиційного телебачення режимі безперервного мовлення, а також у режимі VOD (відео за запитом).

Днями в книгарні «Є» експерти книжкового рейтингу «ЛітАкцент року 2009» підбили підсумки і вручили переможцям дипломи, грошові премії і «бульку». Нагадаємо, що цей рейтинг існує два роки і є єдиним, хто присуджує премію за найгірший літературний твір — «Золота булька». Дві інші, «хороші», номінації — «Художня література» і «Літературознавство».

— Пане Володимире, яскравий парадокс української літератури: Люко Дашвар отримала дві премії — за найкращу книжку в конкурсі від Бі–Бі–Сі і за найгіршу в «ЛітАкценті». Як ви його прокоментуєте?

— Знаєте, цей парадокс, як і всякий парадокс, має свої нюанси: коли ми включали її книжку у фінальну двійку, то абсолютно не мали на увазі Бі–Бі–Сі з результатами їхнього конкурсу дворічної давності. Щоб ніхто не думав, що це якась свідома альтернатива, що ми робимо навпаки, всупереч і так далі. До речі, Бі–Бі–Сі ж тоді відзначали іншу книжку — «Молоко з кров’ю». По–друге, ми не претендуємо на абсолютну істину, а як уявляється нашим експертам, хочемо тримати планку. Тому що коли з’явилася та премія, то одна наша рецензентка написала розпачливий матеріал, що, мовляв, тепер люди будуть думати, що роман Люко Дашвар — це висока планка, а це дуже погано. Я думаю, те рішення експертної ради пов’язане з комерційним успіхом книжки, бо в конкурсі «Книга року Бі–Бі–Сі» експертами виступали публічні люди, які не мають стосунку до літератури. Вони всі цікаві, самодостатні, поважні — Куликов, Ольга Герасим’юк, але там інші критерії. У нас експертна група формувалася за фаховою ознакою — це всі літературознавці, критики, філологи.

Узагалі–то сьогодні дитячий письменник Всеволод Нестайко мав би зранку задувати 80 свічок на іменинному торті. Але, як казав Карлсон, краще 80 тортів і одна свічка. Тим паче Всеволод Зіновійович, як і будь–який правильний дитячий письменник, любить солодощі. А ми — діти, яким пощастило в потрібному віці прочитати його «Тореадорів із Васюківки», «В країні Сонячних зайчиків», «Незвичайні пригоди в лісовій школі», любимо його героїв. Схоже, після того як Іван Малкович у 2004 році видав у новій редакції його «Тореадорів з Васюківки» — почався новий Нестайків бум: видавництва наперебій друкують тиражі його творів, уже добралися до перевидання повістей, написаних у 1970–60–ті роки. З 2004 року тільки «А–Ба–Ба–Га–Ла–Ма–Га» зробила 14 видань «Тореадорів». «Ми продаємо в середньому 18 тисяч цього роману в рік, — каже Іван Малкович, — це більше, ніж продажі одного тому «Гаррі Поттера».

Наразі письменник не дуже добре почувається, і змушений відмовлятися від інтерв’ю, але для нашої газети зробив виняток.