Поезія політики

У понеділок поет, перекладач, громадський діяч Дмитро Павличко святкував 80–річчя, а Національна опера України ледь вмістила всіх його гостей. Три з половиною години вітань і співів на слова ювіляра, орден Ярослава Мудрого IV ступеня з рук Президента, гігантський букет троянд і поясний уклін від Прем’єр–міністра, повний зал культурного істеблішменту, сивих націоналістів і демократів, «Два кольори» з могутнього голосу Дмитра Гнатюка, який прийшов, попри важку хворобу ніг, і зал, який сотнями голосів співає про «червоне — то любов, а чорне — то журба». Не вдалося тільки одне. Кажуть, Дмитро Васильович хотів на сцені поєднати, помирити двох колишніх соратників — Віктора Ющенка і Юлію Тимошенко. Павличко як людина, причетна до історичних політичних подій у своїй країні, мав амбіцію чи, швидше, дитячу мрію виконати історичну місію миротворця політичних еліт. «Еліти» були проти, а протоколи Президента і Прем’єра зробили все, щоб їхні шефи якомога менше перетиналися: тож коли на сцені ювіляра вітав Віктор Ющенко, Юлія Володимирівна сиділа біля дружини Дмитра Павличка, за п’ять хвилин до закінчення «першої дії, першої яви» охорона вивела Юлю, очевидно, іншим коридором, а Президент спокійно повернувся на своє місце в залі. Поет і екс–депутат Павличко згадував і попередніх президентів — як у 1991 році стояв за спиною у Леоніда Кравчука і казав: став на голосування Акт про державну незалежність, бо задушу, і як Леонід Кучма вручав йому звання Героя України до попереднього ювілею. Дмитро Васильович запевнив, що любить нинішнього Президента і що, хто б не переміг на майбутніх президентських виборах, він мусить продовжувати політику Віктора Ющенка.

Народ у залі так захопився політикою, що, коли брати Приймаки на початку концерту заспівали «Два кольори», пан у задньому ряду кинув жарт: «Що вони оба да оба, все про Обаму співають. Чуєш же, «а чорний — то журба». Концерт здивував здатністю наших вітчизняних композиторів відшукувати у творчості одного з найкращих ліриків тужні, суспільно–історичні вірші. А зустріч Білаша–композитора і Павличка–поета і через багато років сприймається як велика вдача. Музична частина була аж занадто довгою, ніби вшановували поета–пісняра, аж Юлія Володимирівна весь час тиснула на якусь точку на шиї, щоб не заснути. Поетичну частину вечора Дмитро Васильович закінчив віршем 1944 року, віршем 15–річного підлітка, який дивом зберігся в архівах — у пам’яті не втримався. А після поетичної частини була прозова — Павличко зачитав «програмну промову» щодо політичного майбутнього України. Фінал був «об’єднавчим» — і Віктор Ющенко, і Віра Ульянченко, і Юлія Тимошенко, і Василь Вовкун, і Іван Вакарчук, і весь зал співали разом із Дмитром Гнатюком і Дмитром Павличком «народні» «Два кольори».